Віктор Янукович-молодший: ...Я потрапив у важку аварію й ледь не загинув

Черговий гість TabloID – син лідера Партії регіонів Віктор Янукович, який вирішив піти стопами свого батька до великої політики. Віктор Янукович-молодший у березні 2006 року обрався до Верховної Ради за списком свого батька.

Враховуючи, що Янукович-старший найближчим часом може очолити уряд, то це інтерв’ю є цікавим і з огляду на те, що це є розмова з сином потенційного прем’єр-міністра

Віктор Янукович народився 16 липня 1981 року в місті Єнакієве, Донецька область

– Перше питання прямо в лоба: звідки в сина Януковича гроші на життя?

– Перші гроші я заробив давно, коли займався машинами. Зараз мене радує, що ті люди, яким я передав бізнес, продовжують самовіддано ним займатися. Це була ціла структура, що складалася з низки СТО, автосалонів, майстерень.

– Ви там були засновником?

– Я не міг починати з засновника. Я шукав нормальні проекти, гроші, залучав когось, зацікавлював… Я знав людей, що могли вкласти в бізнес гроші, брав на себе зобов'язання...

– Якби у вас було прізвище не Янукович, а інше – могли і не дати!

– Не в прізвищі справа, а в довірі. Якби я не заробляв гроші або не повертав, то мені б їх не давали – незалежно, Янукович я чи ні! Потім я став акціонером фірм, потім вийшов, переписав акції на інших людей. Ще ми прямо працювали з "Аларм–сервис" з Москви, це наші компаньйони.

– Як називалася фірма, де ви були засновником?

– Вона кілька разів змінювала назви: спершу "Ельбокс", потім "Центр безпеки автомобіля"... Загалом, не в назвах справа, а у великій кількості фахівців, що задіяні в цій роботі.

Я починав, коли прізвище Янукович ще не мало політичної ваги, це був 1996 рік. А вже в 1998 ми виграли виставку по тюнингу. Це моя була розробка – "Мазда" 323. І Віктор Федорович у цьому точно не брав участь.

Прізвище там не фігурувало взагалі, хоча я багато про що шкодую – я ніколи не займався самопіаром. Я завжди був скромним і когось просував, а сам залишався в тіні.

Я цікавився машинами з дитинства. Якщо говорити про інноваційні проекти, уже тоді міг щось придумати з творчого боку, я непогано малюю…

– Скільки машин пройшло через ваш тюнинг? Двісті?

– Думаю, більше.

– Яка найцікавіша розробка?

– Так повелося, що росіяни їдуть робити машини до нас, а ми – до них. Це, можливо, і правильно – обмінятися досвідом. Хоча в Росії тюнинг набагато більш розвинутий.

Найцікавіша машина, яку ми зробили – це пікап "Додж Рам", під замовлення одного з великих закладів Москви. Ми для них зробили шоу-кар. Весь принцип машини полягав у тому, що вона була на низькому профілі. На автомобілі стояла маслена станція, спіннери на колесах, тобто він міг стрибати, танцювати...

Була дуже серйозна акустика, сервоприводом відкривався дах багажника, що розвертався книжкою. Включався проектор, екран 3,70 метри, з кузова висувалися колонки. Усе це було на пультах і сервоприводах.

Сама машина обійшлася власникам недорого, тисяч сорок, а по тюнингу – у три рази більше.

– Якось ви розповідали, що перед тим, як віддати машину замовнику, ви її ще обкатуєте. На якому найшикарнішому автомобілі вам доводилося їздити?

– Я б з радістю покатався на багатьох машинах, але я дуже високий і не скрізь вміщаюся. Наприклад, у "Ламборджині" я не влажу, хоча пробував. Це дуже незручна машина, як говорить мій товариш, машина сервантного типу.

Вона може стояти будинку, як рояль. Це красива машина, але їздити на ній незручно. Найзручніша для щоденної їзди з такого класу – це "Порше". Все інше – зі своїми "тарганами".

"Феррарі" зараз випустила велику версію. Я живцем її не бачив, але дивився передачу і розумію, що це машина більш зручна для повсякденного користування, ніж попередні версії.

Якщо порівняти їздові якості будь-якого суперкара, спорткара з відчуттів динамічних прискорень або динамічних навантажень, жодна машина не порівнянна з мотоциклом, зі спортбайком. Найбільш яскраві враження залишилися в мене від спортбайка.

– Якщо до вас як до спеца звернутися за порадою: що б ви могли порадити для покупців автомобілів у вищому ціновому діапазоні, середньому і нижчому?

– Я прихильник "Ауді" – з цілком зрозумілих причин. "Ауді" – дуже досвідчений виробник повного приводу на легкових автомобілях. У нашій країні це зручно, оскільки узимку в нас слизькі дороги.

Жодний позашляховик, паркетник або кроссовер не зрівняється з легковою повноприводною машиною. Можна сперечатися з фанатам БМВ або Мерседесу, але ця суперечка ні до чого не призведе.

– А середній клас?

– Середньому класові я раджу японські машини. Вони найнадійніші, у них найменше браку. Це машини, які не залишають головного болю. Наприклад, "Тойота".

Французькі машини для мене незрозумілі. Потрібно бути французом, щоб їх розуміти. Мені вони не подобаються.

Деякі машини мають шарм. Тоді вже потрібно запитати в себе, чи згоден ти мучиться з цією машиною, платити муками за цей шарм.

От, приміром, "Ягуар". Його старі моделі – дуже ненадійні машини, і примхливі, і дорогі в експлуатації. Старий "Ягуар" можна недорого купити, він швидко падає в ціні… Але обслуговувати – це заняття вкрай дороге.

– А з нижчого цінового ряду що ви можете порадити? Якщо в людини є 12 тисяч доларів і треба купити собі машину?

– Це все індивідуально, залежить від того, яка людина, який спосіб життя веде.

– А старий автомобіль?

– "Беушна машина" – це кіт у мішку. При покупці підхід повинен бути дуже категоричним і прискіпливим, починаючи з перевірки документів і закінчуючи технічним станом.

– Ви коли-небудь потрапляли в аварії?

– Неодноразово! Шість років тому я потрапив у важку аварію й ледь вижив, той день у нас в родині ми святкуємо як мій другий день народження. Але я ніколи не збивав людей! Це найстрашніше, що можна уявити.

– У вас є ще якесь хобі, крім автомобілів?

– У своєму житті я займався багато чим: і стендовою стріляниною, і автокроссом, і рукопашним боєм. У рукопашному бої я займався не спортивним розділом, а бойовим – тим, що містить у собі психологічну підготовку. Як виявилося, недавно дали про себе знати навички в більярді, у який до цього я грав дуже давно.

– У вас є улюблена книжка?

– Як такої улюбленої немає. Можливо, "Государь" Макіавеллі. Там є що черпати. Хоча написано було давно, але це можна спроектувати на нинішню історію, актуальність утрачена не буде.

Узагалі, на книги бракує часу. Тим більше що за останні два роки я посадив зір: нерви, багато читання всякої документації. Газети не завжди якісно пишуть, дрібним шрифтом...

– А що зараз читаєте?

– В основному інтернет.

– Ваш улюблений фільм?

– У нас дуже багато гарних фільмів. Вони нам ближче за менталітетом, ніж західні фільми. Недавно з задоволенням переглянув "Собаче серце".

– А з західних?

– З останнього, що подивився і сподобалося – "Щасливе число Слевіна" і "Зіткнення". Гарні фільми.

– Є улюблений актор?

– Михалков – талантище! Богдан Ступка – теж величина! Подобається Бондарчук – "9 рота". З західних – Брюс Вілліс, дуже універсальний актор. От Роберт Де Ніро – дуже неуніверсальний, у нього завжди один і той самий вираз обличчя. Брюс Вілліс – молодець! А ще, приміром, Джон Траволта.

– У вас є улюблена музика?

– Це залежить від настрою, починаючи від класики і до…

– У вашій машині є якийсь диск, який ви постійно слухаєте?

– Нещодавно я по-новому, більш глибоко зрозумів Розенбаума, Шевчука, "Машину врємєні", Висоцького. Раніш чогось я недорозумів.

– На дискотеки ходите?

– Буває іноді, якщо друзі приїжджають у гості. От під час чемпіонату світу ходив у "Арену" дивитися футбол. Потім після футболу залишилися, посиділи, поговорили…

– Раніше ви говорили в одному з інтерв'ю, що відпочиваєте на Азовському морі. Але ж у вас-то повинне бути улюблене місце за кордоном?

– Свого часу я багато їздив у справах, часто бував у Німеччині, у Берліні, Мюнхені... Мюнхен – непогане місто, Берлін надто завантажений. У Мюнхені гарні машини, я там почував себе у своїй тарілці, було на що подивитися. Також Австрія – Відень…

–А на якісь острови їздили?

– На островах не був. Сподіваюся, що все попереду…

– Де ви живете в Києві?

– Я прописаний на вулиці Січневого повстання, але живу біля Бессарабського ринку.

– Ваш улюблений одяг?

– Улюблений одяг – вільний.

– Є ж якась улюблена фірма? Тим більше що непросто знайти одяг для такого високого зросту – 195 сантиметрів.

– Що стосується розміру, то в мене є знайомі, у яких бізнес зв'язаний з торгівлею одягом. Вони про мене не забувають і привозять мій ріст. А зі взуттям немає проблем – у нас продається 44 розмір.

До брендів же я ставлюся дуже посередньо. Якщо це гарний одяг, то на ньому не обов'язково повинно стояти D&G або ще що-небудь модне.

Фото Анни Андрієвської