Сину Лавриновича не вистачало на метро, він стрибав через турнікети

Син першого віце-спікера парламенту Олександра Лавриновича Максим розповів про те, як важко бути сином депутата, як збирав картонні іграшки і вчився в інституті.

Якось в одному інтерв'ю син Лавриновича дуже критично висловлювалися про сьогоднішній Інститут міжнародних відносин, в якому сам і навчався. Найбільше його зачепив стиль одягу студентів.

"Вразила манера поведінки і стиль одягу студентів, вульгарність макіяжу, довжина спідниць, мені здалося, що я потрапив не в alma mater, а в нічний клуб", - казав він тоді, пише "УНІАН".

Водночас син віце-спікера підкреслює, що сам він вчився там з 1995-го по 2000-ий роки. І тоді, за його словами, був зовсім інший рівень навчання навчання.

"Я навчався в іншому середовищі. Їздив разом з усіма на метро, на тролейбусі. На маршрутку іноді не вистачало грошей. Іноді через турнікети перестрибував в метро, аби зекономити 50 копійок. Разом скидалися на таксі, щоб доїхати до Майдану", - згадує Лавринович.

"У нас перша машина коли на курсі з'явилася, то її власник не сильно показував - бо це було доволі некрасиво. Хизувалися лише люди східних національностей - у них це було в крові і в 90-х, і залишилося зараз", - веде далі юрист.

Тепер же ситуація в житті успішного юриста змінилася - він пересувається на автомобілі.

"У мене їх декілька. Марка під настрій: мій або мого водія, або під погоду, або ще під щось. Зараз я собі можу це дозволити. Це марки далеко не найдорожчі", - ділиться він.

"Є різні як юристи, так і не юристи, які люблять похизуватися, маючи не такі високі статки, люблять замилювати очі різними "Maserati" або іншими випендрьожними авто, одягом. Ця мода на "показушність", мені здається, з'явилася останні 8 років, коли в державі з'явилися "дурні" гроші", - обурюється Лавринович.

Він запевняє, що коли сам вчився, серед студентів не було всіх цих міні-суперміні, макіяжів, постійних нічних клубів, не було такої відчутної матеріальної різниці.

Між іншим, Лавринович у студентські роки якось взяв, зібрався і перебрався від батьків, з київської квартири до студентського гуртожитку.

"Плюс хотілося самостійного життя, дуже хотілося. Намагався виділитися, відчував себе в тіні батьків, під опікою батьків. Відчував в собі сили бути самостійним, жити самостійно. Тому гуртожиток був одним з варіантів, який був в думках. З рештою, всі захоплення швидко проходять", - додав максим.

Лавринович, між іншим, якось заявив, що сином депутата, міністра бути дуже важко.

"Якщо звичайним людям можна все, то будучи дитиною відомої людини, а тим більше політика, тобі не можна нічого: мало того, що ти можеш дискредитувати себе, ти можеш дискредитувати рідну людину", - пояснює син віце-спікера Верховної Ради.

"Наприклад, не можна просто дати відсіч якомусь дурню на вулиці за те, що він тебе образив. Одразу напишуть: "П'яний Максим Лавринович побився на вулиці, його відвезла швидка"... І тут вже не грає ролі те, що Максим Лавринович ніколи за 30 років не вживав спиртне і має врівноважений характер", - уточнив свої труднощі Максим Лавринович.

Як розповів юрист, свого батька він не так часто бачив через його зайнятість. "Тим не менше, він завжди був надзвичайно сильним авторитетом", - додав Максим.

До речі, українська у Лавріновичів - мова спілкування у сім‘ї.

"Це моя рідна мова. У 1978 році, коли я народився, то ще не знав, якою мовою буду говорити. Тому перше моє слово "мама" було інтернаціональне. Друге слово було "дай" - теж не зрозуміло, якою мовою. Вже з третього слова ми більш-менш визначилися, - я сказав "папа", - почав він.

З 1978 по 1989 роки, Максим перебував у російськомовному середовищі - російська мова домінувала як на вулиці, так і вдома. Тим більше, сім‘я нинішнього віце спікера багато років прожила у Дагестані, де служив батько. Але десь з 1986-го року сім‘я почала переходити на українську.

"Незважаючи на те, що ми жили в Києві, де була тотальна русифікація, майже така як сьогодні, вдома ми вчилися говорити українською. Батько нас виправляв. На вулиці була російська, вдома - українська", - розповідає Лавринович.

Але принципове рішення  Максим прийняв після того, як побував у Мюнхені в українській школі і побачив, що люди вже десятки років знаходяться у чужому середовищі і при цьому бережуть свою мову. "1991 рік став повністю переломним моментом, коли все російськомовне - геть!" - додав юрист.

Водночас він уточнив, що зараз, оскільки займається бізнесом, то став більш гнучким і якщо починається бесіда, він спершу питає, яка мова зручніша клієнтам для спілкування.

"Можу сказати, які (мови) я вивчав. Це була німецька в інституті Гете, в ІМВ я навчився і склав іспити з італійської, іспанської і англійської. Але те, що я вчив і те, чим я зараз володію - це різні речі. Можна вивчити, але якщо не практикувати - ти вже не володієш мовою. А я майже не практикую. У мене вільне володіння залишилося тільки англійською і італійською", - уточнив син віце-спікера.

Ще Лавринович завірив, що батько не допомагав йому знайти роботу.

"Я почав заробляти свої перші гроші ще раніше, навчаючись в школі. Ви мене трішечки зачепили, тому я скажу те, що ніколи нікому не розповідав. Я почав збирати паперові картонні іграшки в набори і за кожний такий набірчик мені платили скількись карбованців", - зізнався він.

"Це була потреба у своїх особистих грошах... На першому курсі я вже підробляв, даючи консультації. А свої перші долари я заробив, надаючи консультації в одній туристичній фірмі. Робота в газеті "Команда" - це не була якась протекція батька. Просто "Команда" знаходилися у сфері впливу одного зі знайомих нашої сім'ї", - додав він.

Та й іти за батьком у політику невеличкий бізнесмен поки не збирається: "Я награвся в політику... Я абсолютно поза політикою. Політикою не цікавлюся і вдома політику не обговорюю"

Наостанок, Лавринович-син наголосив, що заслуга заснування і становлення його юридичної фірми належить лише йому та його колегам, але батько-віце-спікер до цієї фірми причетності не має.

Фото "Світського життя" , "Новая", "Avenue Magazine"