Зінченко: Коли я стрибав з третього поверху, то зламав п'ятку

Повернення Олександра Зінченка у політику переросло у скандал. Його призначення радником Віктора Ющенка викликало бурхливі протести серед спонсорів партії "Наша Україна", яких Зінченко рік тому звинуватив у корупції.

Доказів тоді він так і не навів, але своїм кроком перекроїв усю політичну карту сучасної України та, можливо, її історію. Адже невідомо, що було б зараз, якби Тимошенко тоді залишилася прем'єром, а Порошенко – секретарем Ради національної безпеки.

Звідки в Зінченка здатність одним ударом виламати зуби всій помаранчевій політичній еліті? В інтерв'ю TabloID Зінченко зізнався, що серйозно захоплювався східними єдиноборствами. Можливо, саме звідти походить його прийом.

– В юності ми всі захоплювалися різними видами спорту: футбол, баскетбол. Але вже наприкінці школи я серйозно захопився спочатку дзю–до, потім були різні єдиноборства і різні школи карате. Потім це переросло в захоплення. Я вважаю, що це – стан життя.

– Але за радянської влади займатися східними єдиноборствами було заборонено?

– Так. Спочатку ми займалися у підвалах, закритих залах, нам не дозволяли цього робити. Але у певний період була визнаною одеська школа Зикова і протягом трьох–чотирьох років у нас був достатньо спокійний час. Тоді, у 1979–82 роках, вибухнув розвиток карате на офіційних засадах.

Можливо, не самурай, але боєць - "адназначна"

– А коли карате було заборонено, напевно, відбувалися переслідування? Вас особисто ганяли?

– Точно. Ганяли всіх, хоча потім ми почали займатися в таких приміщеннях, куди не добиралися контролери. Це була обмежена і фанатична група людей, які відповідними чином обставляли ці відносини.

Коли я протягом двох з половиною років, навчаючись в аспірантурі, займався єдиноборствами в боксерському залі, то навіть сторож не знав, що ми там робили!

При тому, що заняття тривали по дві–дві з половиною години! Зал був закритий і його господар просто дав нам ключі...

У мене одного разу навіть була зламана п'ятка, тому що треба було стрибати з третього поверху. Так хотілося пройти на тренування, всі стрибнули і я стрибнув, але невдало приземлився... І з тих часів у мене травма лівої п'ятки.

– Ці уподобання передалися і у повсякденне життя?

– Так, я часто продивляюся деякі епізоди фільму "Останній самурай". А серед моїх найбільш пам'ятних подарунків – від чемпіона світу з карате Хітоші Касуї. Це кімоно – не просто з чорним поясом, на ньому було вишите моє ім'я англійською та японською мовою. Коли ми проводили Чемпіонат Європи, він був куратором цих змагань.

"Я усіх любих друзів... одним махом". Фото Анни Андрієвської

– Також відомо, що ви серйозно займалися музикою? Які у вас творчі уподобання?

– Я закінчив сім класів музичної школи по класу фортепіано. У кінці школи було захоплення – всі грали "Бітлз". Я керував шкільним ансамблем.

Пізніше, в університеті я керував вокально–інструментальним ансамблем "Черемош". Це була не просто непогана робота. Вокальна партитура у нас розписувалася на вісім голосів! Це достатньо серйозно, ми працювали з величезним натхненням, перемагали у конкурсах, навіть були на гастролях у Румунії...

В образотворчому мистецтві я люблю реалізм. Я віддаю перевагу не сучасним художникам. Я зачитувався Ірвіном Стоуном "Муки і радощі" (роман про Мікеланджело) і збирав альбоми Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаеля. Взагалі я захоплююся образотворчим мистецтвом епохи Відродження...