Борис Тарасюк: Я вмію готувати рибу під маринадом, кроля заливного і домашню ковбасу

Черговий герой TabloID – міністр закордонних справ України Борис Тарасюк. Зараз він перебуває на вістрі політики – намагається загасити антинатовську істерію, паралельно оголошуючи Жириновського персоною нон-грата в Україні. А ми знайомимо читачів з Тарасюком із несподіваного боку.

Борис Тарасюк – народився 1 січня 1949 року в місті Дзержинськ Житомирської області.

– Міністр закордонних справ – це одна з трьох осіб в Україні, яка має право виступати від імені держави, і часу на неофіційне життя у вас обмаль. Але, все-таки, розкажіть про свої хобі.

– У мене їх декілька: рибалка, великий і малий теніс, більярд. Тобто це те, про що мрієш, і що буває дуже рідко.

– Ви граєте в більярд чи в теніс з колегами по МЗС з інших країн?

– Буває...

– З кимось із відомих людей?

– Дайте мені згадати... Колись я входив у збірну команду Нью–Йорку, яка завжди на змаганнях в настільний теніс перегравала Вашингтон. І я входив в цю команду...

– Це була збірна дипломатів?

– Так. Команда складалася з трьох осіб. Крім того, я маю унікальний кубок Міністерства закордонних справ з пінг–понгу, який розігрувався лише одного разу, і після того не було змагань. Це сталося у 1987 році...

Суворий на вигляд Тарасюк усміхається не часто

– А дипломатичні питання вирішуються на такого роду заходах, на тенісних кортах, на рибалці? Бувало так у вашій практиці?

– В принципі, воно сприяє. Взагалі, багато в чому успіх дипломата полягає у вмінні комунікативності, комунікабельності. І якщо вмієш встановлювати ці контакти, значить – будуть успіхи.

А загалом, якщо говорити про дипломатію, то це не лише знання міжнародного права, правил поведінки, протоколу. Це – психологія. Наскільки успішно ви опануєте цим інструментом, буде залежати ваша успішність як дипломата.

Колись Володимир Литвин допоміг у просуванні сходами МЗС Борису Тарасюку

– Протокол – це також і прийняття. Яку кухню ви більше за все любите?

– До речі, про кухню. Я полюбляю сам готувати. Хоча останнім часом це буває дуже рідко, але, в принципі, я можу позмагатися з багатьма.

– Яке ваше фірмове блюдо?

– Впродовж життя мінялися уподобання і фірмові блюда. Але спочатку це була риба під маринадом, кроль заливний, ковбаса домашня, плов – при тому справжній: не такий, що клейкий, а такий, що розсипається. Мене мама навчила!

Потім я почав готувати китайські страви. До речі, моїй сім'ї дуже до смаку прийшлися китайські страви, і зараз навіть вони мене підколюють "ну, коли ти там приготуєш", а я їм у відповідь: "Давайте інгредієнти, я приготую".

Під час ток-шоу зі своєю соратницею по "Нашій Україні" Ольгою Герасим'юк

– Вам і так за фахом доводиться багато їздити, але чи любите ви подорожувати просто як людина? Якщо так, то яке ваше улюблене місце відпочинку?

– Попри мій фах, я не скажу, що я вибираю місця відпочинку десь за кордоном. Хочу нагадати, я все своє життя працював на державній службі і жив на зарплату, а ви знаєте, який статок у державного службовця. Тому "не до жиру" було їздити на відпочинки десь по закордонах.

Я завжди обирав відпочинок в Україні. Навіть коли я працював за кордоном, ми приїжджали у відпустку в Україну і відпочивали тут. Зазвичай, це було Чорне море, узбережжя Криму.

Я не люблю місця, де багато людей, а відтак я не люблю V.I.P. відпочинок. Я люблю відпочинок, де є природа, де є мінімум людей. Тільки сім'я. Ми з сім'єю зустрічаємося, бо вже у кожного свої інтереси, кожний живе своїм життям, а на відпустку ми, як правило, збираємось всі разом. І тоді нам ніхто не потрібен. Де такі місця? Азовське море, Херсонська область, Дніпро.

– Який подарунок у вашому житті вам найбільше запам'ятався?

– В принципі, мій вік дає мені підстави говорити про те, що в моєму житті було чимало подарунків. Один з перших подарунків – це народження доньки. І цей подарунок відбувся як раз на 23 лютого.

У радянські часи це було головне чоловіче свято. І дружина, вагітна у цей день, ходила по магазинах, ламала голову, думала, що мені подарувати. Вирішила, що завтра займеться пошуками, тому що скрізь було багато людей. Але воно не вийшло відкласти подарунок на завтра.

Під час прийняття від імені президента. На задньому фоні - Тарасюк з дружиною

– Який вам запам'ятався подарунок у дипломатичній практиці?

– Взагалі ви наштовхуєте мене на спогади. У мене в житті було багато цікавих і приємних подарунків. Не в сенсі якоїсь матеріальної вигоди, тому що я ніколи не ставився до грошей, як до чогось, чого треба прагнути. Завжди прагнув в своєму житті досконалості в своїй професійній діяльності.

Як для кожного професіонала, для мене, звичайно, багато важила моя робота. І в цьому контексті сам факт пропозиції про роботу в МЗС для мене був приємною несподіванкою. Тим більше, що я вже за рік до цього погодився на пропозицію навчатися в аспірантурі. Це було в далекому 1975 році.

Серед того, що вдалося досягнути, я пишаюся рішенням Ради безпеки ООН про підтримку позиції України в суперечці щодо Севастополя, здається, від 20 липня 1993 року.

Це було унікальне рішення для України і для мене як для професіонала, дипломата. Рада безпеки – це єдиний органу в системі всіх міжнародних організацій, який має право приймати обов'язкові для всіх країн рішення.

Після того було багато успіхів, але вони, якщо по ранжиру, поступаються. Хоча перед цим скептично ставилися до наших намірів. Коли я виступав з цією ідеєю, дехто казав: "Та, нічого не вийде, він просто хоче проїхатись в Нью–Йорк".

– Якої марки ваш годинник?

– Хо–хо–хо! Не за десять тисяч. Подивіться на мій годинник. Він у мене сім років. Мені його подарували на ювілей, 50–ліття.

Тарасюк носить годинник недорогої швейцарської марки "Continental"

– Ви пишете книжку, мемуари, спогади?

– Ні, я збираю матеріали. Вважаю, що у мене ще не наступив той час, коли я можу писати книги. Давати доручення своїм підлеглим, щоб вони писали – це не в моєму стилі. І я відмовився від ідеї написання таким чином дисертації.

– Яка ваша улюблена книжка?

– Звичайно, як професіонал, я завжди захоплювався історичними романами, усім, що стосується історії дипломатії. Я знайомий з багатьма авторами відомих дипломатичних творів.

Наприклад, одному з перших свій геополітичний бестселер "Велика шахівниця" Збіґнєв Бжезинський подарував мені. Те ж саме стосується і Строуба Телбота, його книги "Рука Москви".

– Який ваш улюблений фільм?

– Я стільки фільмів передивився, що зараз назвати один складно... Якщо "навскидку", то "C легким паром".

– А яку музику ви любите?

– В різні часи я любив музику різних жанрів . Коли навчався в технікумі, то це, звичайно, були "The Beatles". Пізніше "Bee Gees", "Rolling Stones", Біллі Джоел.

– Ходили на їх концерти, коли були дипломатом?

– Не скажу, що дуже часто, але так просто захоплювався цією музикою. Зараз мене більше захоплюють українські пісні. Як сучасні, так і народні.