Нардеп Фельдман через 30 років відшукав своїх армійських друзів

- Олександре Борисовичу, де, коли і в яких військах Ви проходили службу? Які спогади у Вас про службу в армії?

1978-80 роки, ППО, Прикарпатський військовий округ, місто Стрий біля Львова. Спогади залишилися найприємніші.

У нас був справжній інтернаціонал - разом служили хлопці з Кавказу, Середньої Азії, Росії та з різних регіонів України. При цьому ніхто нікому не докоряв ні національністю, ні мовою. Коли всіх підстригли "під нуль" і одягли в однаковий одяг - відразу відпало все штучне, зникли всі "понти", і люди відкрились такими, якими вони є насправді. 

- У якому званні Ви закінчили службу?

Служив і закінчив службу рядовим. Був на посаді старшого водія і боявся отримати звання єфрейтора. Була у нас тоді така приказка - "краще мати гулящу дочку, аніж сина єфрейтора".

Звільнився з армії 10 грудня, незважаючи на те, що весь мій призов звільнився наприкінці жовтня - на початку листопада. Комбат взагалі обіцяв, що звільнить за п‘ять хвилин до дванадцятої 31 грудня.

Коли ми з другом зрозуміли, що нас у будь-якому разі звільнять останніми - почали приколюватись наповну. Пришили до кальсонів лампаси, одягли аксельбанти і по три кокарди на шапку. Виходили в такому вигляді на плац і маршували, доводячи до істерики старшин. А що нам могли зробити, якщо і так було зрозуміло, що пізніше, аніж 31 грудня нас не звільнять, а раніше не відпустять?..

- Які ще можете згадати армійські приколи?

Пам‘ятаю, коли нас одного разу вишикували і запитали - "Хто хоче до лав КПРС?", я голосно вигукнув: "Я!". Комбат відразу ж відповів: "Солдат Фельдман, три наряди поза чергою!" Мабуть, сприйняв це як знущання з КПРС?

Ще пам‘ятаю, як мені доручили набрати повну 200-літрову діжку води. Воду потрібно було носити відрами здалеку. Роботи було на кілька годин, але вже через 5 хвилин діжка була повною. Що я зробив - взяв, перевернув діжку (там є дно з маленьким бортиком) і налив зверху піввідра води. Командир спочатку очманів, а потім ткнув пальцем у воду і дав наряд.

А одного разу нам з другом доручили відремонтувати хлів. За роботу обіцяли щоденно давати буханець хліба, цибулину і банку тушонки. Ми почувалися найщасливішими і були готові за таку винагороду будувати хоч "Байконур".

Перший день ми ходили і робили вигляд, що обстежуємо об‘єкт. На другий день нас лихий попутав забратися на дах. Ми провалилися вниз, ледве не скалічилися самі і ледь не налягали худобу. Зрештою, нас зі скандалом звідти вигнали.

- Мабуть, Вам доводилося бувати і на гауптвахті?

Так, доводилося. Але гауптвахта лякала мене не стільки покаранням, скільки нудністю. Справа в тому, що ще на початку служби, будучи у звільненні, я випадково у кущах знайшов офіцера напідпитку. Дізнавшись його адресу, я доставив його додому. Як з‘ясувалося згодом, це був начальник нашої "губи". Тому щоразу, коли мене доправляли на гауптвахту, начальник зустрічав мене як справжнього друга і ми донесхочу грали з ним в шашки.

Одного разу прапорщик вів мене на гауптвахту і я всю дорогу приколювався на повну: йшов з піднятими руками, голосно просив прапорщика замінити розстріл на заслання. Натомість прапорщик почав вимагати від керівництва гауптвахти до мене особливо суворого ставлення, за що ледве сам не поплатився. Після цього випадку на гауптвахту я більше ніколи не потрапляв.

- Яке Ваше ставлення до "дідівщини"? Чи була вона у Вашому армійському житті?

Це мерзенність, яку я зневажаю... На жаль, через "дідівщину" проходять чимало солдат. Але ні я, ні мої друзі ніколи не корилися "дідам", та й собі не дозволяли принижувати молодих солдат. А навпаки допомагали їм - підшивали підкомірці, ділилися продуктами, які привозили батьки і т.д.

- Чи підтримуєте Ви стосунки зі своїми армійськими друзями, чи їздите на спільні зустрічі?

Я багато разів був у своїй частині після звільнення. Декілька років тому приїжджали з сином. Бачив своє ліжко, багатьох офіцерів, котрі за моєї служби були ще молодими випускниками військових училищ.

Зустрів старшого лейтенанта Фонова, за якого було чимало пригод, він мене одразу впізнав. Зараз він підполковник.

Нещодавно у моєму житті сталася велика приємність. Я довго розшукував своїх армійських друзів і наприкінці минулого року, через 30 років, знайшов усіх одразу. І як після цього не вірити в дива?..

Один друг Кеша Дождієв живе в Азербайджані. Другого - Андрія Просєкова з Донецька - відшукав на Півночі Росії. Мій друг і комвзводу Валентин Єжов мешкає у Львові.

Важко передати словами, які почуття я маю до цих людей, адже я їх не бачив 30 років!.. І зараз, коли я всіх відшукав, ми зустрічатимемося частіше. Обов‘язково на 9 травня зберу усіх армійських друзів у себе. Дуже чекаю цієї зустрічі.

За матеріалами "Фактів"

Фото Фельдмана надані прес-службою депутата