Дантес про те, чому став жорсткішим, не пише пісні про війну й приховує подробиці стосунків із Кацуріною. ІНТЕРВ’Ю

Річницю повномасштабної війни український співак Володимир Дантес зустрічає з напруженим графіком. Його дні розписані зйомками YouTube-шоу, гастролями, створенням нового альбому і волонтерством, яким він займається спільно з іншими артистами.

Все це вдається йому настільки добре, що складається враження, ніби, він робив це завжди. Хоча це й не так.

24-го лютого 2022-го життя Володимира Дантеса розділилося на "До" та "Після". Війна зробила з нього, як і з кожного українця, нову людину в усіх можливих сенсах.

Про те, як змінився за цей рік, чому не пише пісень про війну, приховує особисте життя, і чого навчився у людей з передової співак розповів в ексклюзивному інтерв’ю TabloID.

— Ваш рік почався з активних зйомок, і незабаром буде тур Україною з шоу "Пожежа". В його рамках ви виступаєте зі 100% імпровізацією, що, власне, не так вже і просто. Чи не замислювалися колись про зміну професії? Можливо, були думки повністю піти в стендап?

— Я постійно в пошуку. Це, можливо, моя суперсила. Хочеться займатися всім, що подобається. Мені подобається співати сьогодні – я йду і записую альбом. Потім придумається якесь шоу. Он як Льоша (Дурнєв - ред). І я кажу: "Круто, давай. Класна історія. Є змога зібрати купу грошей для ЗСУ". 

Я намагаюся себе в такий момент по-іншому переключити. Потім закінчується тур із шоу, і я знову хочу співати чи знімати якусь програму. Я думаю, взагалі класно, коли людина не те що в пошуках, а коли вона пробує себе.

— Що за період зйомок програми "Мама, я ганяю тачки", в якій ви їздите на фронт, було найстрашніше і що найбільше вас вразило? 

— Ми возимо не на сам фронт. Возимо туди, куди можна. Чи в якихось містах передаємо. Ми тільки декілька разів були близько до бойових дій. У гарячі точки нас не пускали. Але найстрашніше – це напевно те, що у тебе всередині, поки ти чогось не знаєш. Наприклад, про що думають військові, про що думають волонтери.

Тобі здається, що всім важко. І всім дійсно важко. Але ти думаєш, що багато хто сумує. А це не так. Чим ближче людина знаходиться до всіх тих жахливих місць, тим більше вона посміхається. Не знаю, може, нам такі траплялися. Люди, які живуть. Прям живуть цим днем. Вони всі розуміють, на що вони пішли. Це – найстрашніше і це найбільше вразило. 

В якийсь момент ти просто починаєш розуміти, що можеш вмерти. До цього ти це якось не так розумів. Так, ми всі помираємо, поки не навчилися жити вічно. І коли ти це усвідомлюєш, тобі спершу страшно. А потім ти такий "Ну і класно". Бери від життя все. Став собі цілі і нічого не бійся.

— Чи доводилося виправдовуватися перед кимось для вас важливим за те, що не пішли воювати? 

— Ні, я не вважаю, що за це треба виправдовуватись. Не знаю. В моєму оточенні нема нікого, хто б казав: "Ось я не воюю. І  я – якийсь не такий". Я роблю те, що я можу. І я допомагаю. І здається, це виходить класно. Не знаю… Це – болюче питання. І з мене ніхто не питав за це. Думаю, що і не запитають. Таких людей не було.

— Раніше ви розповідали, що переживали через перехід та спілкування українською. А як із написанням пісень? 

— Насправді, вже все це легко. Зараз пишу альбом повністю українською. Є певний бар’єр… Ні, не бар’єр. А нестача слів, напевно. Я не так класно і широко знаю мову, як хотілося б. Але я не цураюся цього, і якщо мені хочеться щось запитати, то я звертаюся до Jerry Heil чи Roxolana, чи просто людей, які спілкуються українською все життя. 

Зараз пишу всі пісні, ніяк не пов’язані з війною. Мені здається треба писати про щось вічне… Я не хочу писати про війну. Вона навколо нас і я знаю, що вона закінчиться нашою перемогою. Хочу, щоб у людей були згадки про любов і про щастя.

— Ви перейшли у побуті на українську? Чи є люди, з якими досі спілкуєтесь російською?

Повністю перейшов на українську ще з липня чи серпня... Немає жодної людини, з якою я спілкувався б російською. Не розумію, навіщо це робити…

— У вашому особистому житті за рік відбулося чимало змін. Чому досить довго не "відкривали карти" і тримали нові стосунки в секреті?

— Я досі не відкриваю повністю карти. Навчився на попередніх стосунках, що не треба повністю їх показувати. Я вже був у відносинах, в яких все показував. І це – класно. Але зараз мені не хочеться. Хочеться, щось лишати для себе і трохи приховувати.

— Вочевидь, ви припускали, що буде багато обговорень та спекуляцій на цій темі в мережі. Як ставитесь до пліток про свої стосунки?

— Слухайте, насправді, інколи дійсно… мені неприємно, що це обговорюється. Не розумію, навіщо. А потім я собі думаю так: "Ну якщо люди в цей момент, пишучи якісь коментарі, не думають про жахіття, які відбуваються в нашій країні. Ну нехай". Люди – це люди. І вони завжди будуть обговорювати брудну білизну. Не треба, як то кажуть, пісяти проти вітру. А то буде ще гірше. Це все мине.

— Чимало людей через війну змінили своє коло спілкування. Як за останній рік змінилися ваші уявлення про дружбу? Чи не розчарувалися в ній?

— Сильно змінилося коло. Спілкуюся взагалі менше з людьми. Менше стало друзів. Всі – розірвані по містах і країнах. Багато хто їздить волонтерить. У всіх в голові "як допомогти", всі живуть одним днем.

І якщо виходить якось зустрітися на зйомках чи концертах, навіть з людьми, з якими ти не товаришував раніше, то не можна насититися. Говориш, говориш і говориш. А в цілому, сильно змінилося коло друзів. Класно, що це відбувається.

— Сьогодні 24 лютого – річниця повномасштабного вторгнення. 2022-й без виключення, став періодом невідворотніх змін. Які ваші власні точки неповернення було пройдено за цей час?

— Неповернення? До речі, я подивився, що я викладав 24-го, 26-го лютого 2022-го в Instagram. І подумав: "Боже, яким я був наївним". Ми всі були наївними, зверталися до наших сусідів, російських колег. Ми були м’якшими, в нас на очах були сльози від нерозуміння, як таке могло відбутися.

Я розумію, що більше ніколи не повернуся до цієї наївної людини. Я став жорсткішим, принциповішим і менш добрим… Хоча, я намагаюся підтримувати у собі цю доброту і надію на те, що люди не всі погані. Але насправді – 140 мільйонів, на жаль, таки погані. Навіть, якщо там не всі погані, це зараз не має значення… Я сильно змінився. Став жорсткішим і менш пробачливим.

— Що ще у вашому житті змінилося назавжди і більше ніколи не стане як колись?

— Змінилося те, що тепер поруч зі мною все життя буде знаходитися країна, яка хоче, і я думаю, буде хотіти нас знищити. Хоч ми і переможемо, але постійно там будуть люди, які народилися зараз, які народилися 10 років тому. Вони будуть ненавидіти нас. Не знаючи через що, просто хотітимуть зробити геноцид.

— Якби у вас теперішнього була можливість поговорити із собою 24-го лютого, що  б сказали?

— Чесно кажучи, нічого. Навіть якби знав на 100%, що буде напад, я б все одно у це не повірив. І нічого не хочеться змінювати. Це наше життя, воно стає тільки кращим від того, що відбулося. Від всіх наших дій.

— Що Володимир Дантес очікує від 2023-го року? 

Чесно кажучи, блін, я забув, що таке "очікування". Я втомився очікувати щось. Я тільки прагну перемоги. З меншими втратами українців, із меншими втратами наших будівель, людей, цивільних. І взагалі всього. Я тільки прагну перемоги. Але хочу, щоб це було не "очікувано", а – класний сюрприз, який прийшов дуже несподівано і швидко. Ось так.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

"Ми всі дорослі люди": Дантес розповів, які має стосунки з Кацуріним