Як я провів літо

Кого з нас не мучили вересневими творами "Як я провів літо"? А якби чесно відповісти зараз, то майже всі без винятку написали б одне й те саме: "скролив ТікТок і намагався не згоріти на сонці". Але ж у кожного таки є хоч одна історія чи подія, що зробила це літо великим. Згадай свою, поки читатимеш про літо наших героїв.

Кав’ярня на Подолі ближче до шостої. Одна з тих, де арабікою перебирають, а в холодильнику стоїть ціла колекція рослинних видів молока. Але не настільки хіпстерська, щоб відмовитися долити молока в американо.

За столиком – троє друзів: Влада (королева серйозності), Назар (ходячий барабан і головний шумодав району) та Ольца (місцева легенда, яку знає пів кафешки). На столі – телефони, складені стосом (оце справжній діджитал-детокс), вода, чашки кави, кепка й баночка ZYN. І, звісно, історії про літо: друзі розповідають їх по черзі, трохи сперечаючись і трохи вихваляючись. Це схоже чи то на чудернацький батл вражень, чи то на окремий сезон серіалу.

RTR. На швидкому

– Мене з дитинства пруть автівки, – говорить Назар. – У баті вчився катати на старенькому Форді, може, з того часу в ревінні моторів чую прям оперний спів. Я й так часто на Чайці залипаю, а коли оголосили про RTR, пропустити було б дивно.

– Ну ок, ті самі машини, що й завжди на Чайці, біг діл – закочує очі Влада. – От я ніколи на гонках не була. Наскари, формули і все таке подібне – не моя стихія.

– Та ти послухай, понад п’ятдесят пілотів у восьми класах! – Назар захоплено говорить все швидше й швидше, – Це тобі не дрібні заїзди, це національна серія RTR. З трибун видно все – адреналіну, наче ти сам за кермом.

– Прикольно. Але, як на мене, тачки – розвага на п’ять хвилин, – коментує Влада, розкладаючи серветку. – Така собі медмаксовщина на бензиновій основі.

– Дійде й до тебе черга розповідати, потерпи трохи, – підколює Ольца. – Назаре, давай далі, ти ж не в чистому полі гонку дивився?

– Оу, з комфортом там все дуже ок, – Назар відкидається на спинку крісла, – там ZYN цілу лаунж-трибуну побудував. І лаунж, і фотозона, і другий поверх із кріслами-мішками. Так що фоточки я поробив не гірші, ніж у спортивних журналістів.

Він бере мобільний, щоб показати фото: тінь прапора на бетоні, виблиски авто, розмита смуга траси. Квиток із RTR у Назара лежить прямо під прозорим чохлом мобільного – такий собі скін літніх вражень.

RTR — фестиваль швидкості та автоспортивного драйву. Аеродром "Чайка", Київ.

Brave. Музика перезавантаження

– Добре, доповідь про примітивно-печерне закінчено, давайте про високе, – Влада перехоплює ініціативу. – Brave цього року був аж на шести сценах. У нас, до речі, пів офісу туди пішло, – кидає вона мимохідь.

– Ага, у айтішників навіть відпочинок дивний, – сміється Ольца. – Як під техно відпочити?

– Дуже просто, – відбивається Влада. – Треба слухати наживо. Brave ще торік переїхав на студію Довженка, і це, здається, був найкращий крокорганізаторів. Локація атмосферна. Я навіть пройшлася між павільйонами – бутафорські трони, макети зорельотів, старі вивіски. Наче екскурсія кіноцехом перед нічною зміною. Але повернімось до музики.

– Ого. Там у лайн-апі було під п’ятдесят імен, майже скільки гонщиків у тебе на RTR, Назаре… – Ольца скролить сторінку фестивалю на своєму телефоні.

– І як, тобі зайшло? – питає Назар Владу.

– Як техно-спіддейтінг, – усміхається Влада. – Слухаєш і одразу: або в "фейворітз", або "ну ок, але можна краще". Половини імен я не знала – і це круто.

Вона на пару секунд замислюється, поки Ольца дивиться фотки з Брейву, а Назар закидає до рота подушечку ZYN.

– Цікава штука. Такі вечірки ніби вимотують, але вимотують із тебе офісне, сіре, рутинне. На ранок почуваєшся живішою, чи що...– Що мертве, померти не може! – замогильним голосом хрипить Назар.

Ольца прискає від сміху й підхоплює:

– Ой, це все прекрасно, і я рада, що ви вловили своє літо, але мені таке трохи сложнотрон.

Brave! Factory — незалежний фестиваль сміливої музики і мистецтва. Кіностудія Довженка, Київ.

ECHO FEST. Повно варіантів

– Я така людина: в плейлисті сто і один стиль музики, – бере слово Ольца. – Від філософського репу Кендріка до кружлянь Монатіка, від Nine Inch Nails до Doja Cat, від Blink-182 до Lilu45. Альбом однієї групи від початку до кінця? Ні, дякую, я знуджуся на третьому треку.

– То як тебе занесло на Ехо Фест? – киває Влада.

– Дуже просто. Приїхала в Дніпро до колишніх одногрупників з Могилянки – і мене витягли на фест. Нічого не гуглила, нічого не чекала. Може, тому й зайшло.

– І шо там по музиці? – підморгує Назар.

– Як на мене, повний рендом. Дорофеєва одним днем, Wellboy іншим, ще PATSYKI Z FRANEKA якісь. Ще чула про Chico & Qatoshi та Michelle Andrade. Тобто нормальний людський плейлист, а не соло в чистім полі. Мені взагалі здається, що там випадкових людей було більше, ніж тих, хто прийшов слухати музику. Бо фест у парку Лавина, там все зручно: сцена, простір, легкий вітер.

– Ти ж не стояла під сценою весь день? – сміється Влада.

– Ніт. Ми з могилянськими сіли в затінку, лимонад, коктейлі, настолки. Спочатку пробували щось наворочене, але швидко перейшли на Діксіт. Потім пара з наших пішла і ми перезнайомилися із однією компанією, що сиділа поруч. Я навіть випадково в одного хлопця там банку ZYN поцупила. – Ольца крутить круглу баночку у пальцях. – Випадково взяла не свою, у хлопця з тієї компанії була така сама.

ECHO FEST — музичний фестиваль у парку розваг "Лавина", Дніпро, з живими виступами, стрітфудом та арт-активностями.

– То він хоч серце твоє вкрав? – робить невинні очі Назар.

– Аж ніяк, – кривиться Ольца. – Але вийшло смішно.

Вона на секунду дивиться в екран, скорилить якийсь чат. Вочевидь, про незнайомця Ольца розказала не все. Задумано підсумовує:

– Ехо Фест він, типу, ніби нічого такого, але відчувається, що для всіх. Як літо: одному потрібні гучні ночі, іншому – тінь і настолки, третій просто крутить коло між фудкортами й сценами. Тому для мене це найкращий фест, бо там можна вибирати, що підживлює саме тебе.

Lollipop × OTAMAN Resort. Нова хвиля

Влада робить ковток кави і протягує: – Здається, ви про Львів забули. Розказуйте в два голоси, вийде стереоефект. Що там: є щось цікаве, чи виключно кава–трамвай–бар-кроул?

Назар тягне:

– Та ми, власне, й не збиралися. Ми з Ольцею у Львів моталися кожен від своєї контори — на конфу. Знаєш, як воно: кави багато, часу мало. А потім просто хотіли заскочити в Otaman Resort на Lollipop на півгодини.

– Заїхали — й зависли, – перебиває Ольца. – Сцена над водою, тепле повітря, навколо молоді й дуже живі люди. Разом здали квитки назад й узяли на наступний день. Дякувати діджиталу, здати квитки "Укрзалізниці" онлайн — не проблема. А от із бронюванням інколи бувають нюанси. Але нам пощастило.

– Під відкритим небом звук рухається разом із повітрям, – додає Назар. – Між сетами короткі паузи на воду — і знову до сцени.

– Хедлайнер був Nikow, – піднімає брови Ольца. – Чесно, вперше почула саме там. Тепер у моєму плейлисті "Discoveries".

– Те саме, – киває Назар. – Коли майданчик підспівує, швидко розумієш, чому.

– Людей купа молодих; я не те щоб стара, – сміється Ольца, – але тут прямо відчувається: от вона, енергія.

– Коротше, вечірочки Lollipop — цілком наша історія. Беремо, загорніть, – резюмує Назар. – У них там на наступний рік планів — ого-го.

Надворі синіє Поділ. Рахунок сплачено, плейлисти полетіли в чат, в дверях троє обіймаються із коротким "побачимось". Кожен збирає своє літо: комусь мотори, комусь музика, комусь тихий чіл. Головне — не проспати і не відкласти на потім. Осінь усе одно прийде, але з таким літом їй нудною не бути.

Otaman та Lollipop — музичний фестиваль просто неба. Otaman Resort, Львів.

Health warning

Не виключає усіх ризиків. Містить нікотин, що викликає залежність. Тільки для використання повнолітніми особами.