Роксолана, 7 лютого 2008 р. 15:23
Привіт, ТАБЛОID!
"Как скучно мы живем, у нас пропал дух авантюризма!.." Знайома фраза, чи не так? Чуємо її з року в рік, а ось утнути щось таке виходить не завжди. Хоча - потрібно. Раджу з власного досвіду.
Так от, ніби грім із ясного неба, прийшла до мене ідея, котру я миттєво втілила в життя. Просто часу не роздуми геть не було.
Є у мене коханий. "Моє турецьке чудо" я його називаю. Та не бачились ми з ним півроку. Складається так наразі. Має наше почуття пройти випробування розлукою.
Наближався Новий рік. Пора очікувань, сподівань і марень. Останній місяць ми з милим мало спілкувалися без смс-них сварок. Ну і картина новорічних свят вимальовувалась "не райдужна".І тут я випадково зустрілася зі знайомим, котрий перед Новим Роком летить у Стамбул. Я цю інформацію "проковтнула", а потім раптом прийшло осяяння - доля. Я передам коханому якийсь подарунок!
Звичайно, ні про яких мишей, символи 2008-го, я й не думала - банально й нецікаво. Тоді що?
І ось до чого я "дійшла" (як сказала моя мама - до ручки). Я взяла невеличку скриньку, насипала туди трояндових пелюсток (приготованих заздалегідь до нашої зустрічі), поклала дві маленьких свічечки, цукерки у формі сердечок (обгорнутих, "Любімов") і... свій розкішний пеньюарчик (куплений для нашої першої ночі), перед цим "надухавши" його своїми парфумами.
Хотіла ще щось написати, втім, передумала - для чого? Все і так сказано. Потім увесь цей "безцінний шедевр" мені красиво запакували, і відправила я його до славного граду Константинополя.
Але це ще не зовсім кінець. Пакунок любому доставили в офіс. Перебував він там зі своїми партнерами і, не втримавшись, почав розпаковувати скриньку прямо на їхніх очах.
Про реакцію в ту мить і його, і решти "туркіш менів" лише можна здогадуватися!
