Віталій, 8 лютого 2008 р. 12:57

Даруйте, що знову я, та не зможу не згадати історії ще одного "шовкового подарунку".

Було це в мої студентські роки, в славному місті Києві.

На другому курсі університету був (і зараз є) у мене приятель Женя. Друзяками ми були міцними і завжди, що б не робили, то тільки удвох.

Як відомо - студенти народ бідний, і ми, не будучи винятком, вирішили, що потрібно шукати у вільний від навчання час собі підробіток.

Натрапили по газетних оголошеннях на одну фірму, що займається квітами (вирощення, доставка, реалізація). Зателефонували їм - сказали приходьте не співбесіду.

Оскільки ми були на факультетах з біологічним спрямуванням, нас взяли відразу. Посада у нас була дуже відповідальна - називалася "куди пошлють".

А в той час Женя дуже залицявся до однієї дівчини з паралельного потоку. Ну не те щоб дуже "сохнув" за нею, ну клинці підбивав добрі. Але вона була незворушна і ніякою взаємністю там і не пахло.

До речі, її теж звали Женя. Євген і Євгенія - виходили що так. Не бачачи ніяких перспектив, мій Женя дуже з цього приводу комплексував. В його адресу завжди сипалися купи жартів і насмішкуватих приколів.

Та перейдемо до наших з Євгеном трудових буднів. Була субота і переддень 8 березня. Ми з ним із самого ранку трудилися на квіткових плантаціях теплиці.

Перед обідом приходить бригадир і "ощасливлює" нас новиною: обіду не буде, бо ви хлопці сьогодні їдете в Жовтневий палац, везете квіти. Оплата вам сьогодні - 250%.

Ми знали - у Жовтневому сьогодні - КВН (сам Масляков приїде). Ну ми після обіду завантажилися живенько, поїхали.

Приїжджаємо туди - там скоро початок. Глядачі збираються, команди за кулісами ще дотреновують номери. Заносимо квіти, розставляємо. Бачу - команда вболівальників із нашого універу.

- Женька, -кажу, - А он і твоя Женя.

Він озирнувся:

- Де, - здивовано питає.

- Та он вона, ще хлопці якісь біля неї, - підколюю його. Дивлюся - Женька мій посірів, хоч вигляду і не подає.

Несемо по останній корзині, водій наш вже і автобус завів. І раптом Женька каже: "Ти підожди, треба одне діло провернуть". Зривається і швидко за куліси.

Я за ним. Дивлюся - він до квітів, вибрав найгарнішу корзину, став і щось мізкує. А дядько контролер: "Куди узяв? Я ж сказав їх тут залишити!" "Все буде гаразд, - відповідає Женя, - Я не ті, що потрібно приніс - зараз заміню".

Тут я все зрозумів - хоче їй подарувати. Мені б відмовити його - це ж з роботи за таке витурять, та і за букет вирахують мало не покажеться - там самих альстромерій на 40 гривень, а ще троянди... Скандал буде.

А ні, прокинувся і в мені якийсь азарт, підхопив його ідею. Кажу: "Молодець, дерзай. Тільки от як ти в зал зараз зайдеш - ти ж в робі замурзаній"

Не довго думаючи, ми знаходимо якось КВН-щика, розповідаємо йому все як є, він правильно розуміє становище Євгена і позичає йому свого піджака (наш хлопець!).

Ви уявляєте собі таку картину: хлопець в новому піджаку поверх зеленого затертого комбінезону, в стоптаних кросівках, від якого тхне аміачною водою, йде проти потоку людей з велиииииким гарнющим букетом квітів.

Я бачив обличчя Євгенії, коли він ішов до неї. Вона відразу побачила його і зрозуміла, до кого він прямує. Може, інша б, сціпивши зуби, видавила б із себе "Що ти тут мене срамиш серед людей!?" Але не вона.

Вона знала, що дуже подобається йому ,і що будь-який необережних жест від неї може дуже підло вдарити прямо йому в душу.

Тому Женька йшов до неї і бачив на її лиці лише добру усмішку. Коли він віддавав їй квіти, по його вустах я зміг прочитати лише два слова: "Це тобі..."

І не було між ними ніяких "привіт", "як ти?", ніяких пояснень і вихвалянь.

Він розвернувся і пішов. Можливо, хотів, щоб на неї не звертали увагу. Але побачили всі, весь зал. Коли він вже прийшов до мене, за куліси - відчувалося, що вся аудиторія от-от ледве не зааплодує йому. Такі подарунки отримують не часто.

Цей жест Женьки я оцінив на всі сто. Зізнаюсь чесно - я б так не зміг.

Після всього цього, вже потім, Євгенія розповідала, що КВНу вона так і не побачила. Не тому, що здоровенний букет закривав їй і її сусідам майже весь огляд. Вона весь той час думала про цей випадок.

І хоч Євген і Євгенія так і не почали серйозні стосунки, та все ж міцна дружба між ними утворилася, переросла в кумівство, а потім і в подвійне кумівство.

І що найцікавіше - за букет нам так тоді ніхто нічого і не сказав - все обійшлося. Мабуть, той дядько-контролер теж все зрозумів, бо і він колись був таким.

P.S.: Коли я нещодавно зустрівся з Євгенією, то вона мені сказала, що добре пам'ятає той подарунок. І що для неї найгалантнішим кавалером на все життя залишився той Женька в новому піджаку поверх зеленого потертого комбінезону, в стоптаних кросівках і з великим букетом квітів.