Огризко поставив дочкам табу, а вони підклали йому свиню

У міністра закордонних справ Володимира Огризка дітей троє: син Ростислав і дочки Женя та Олеся. Саме дівчата й розповіли про те, де нині міністерським донькам кавалерів шукати, на що у них табу і як їх "розбещували" у дитинстві.

Обидві дівчини, як вже писав ТаблоID, як і їхній старший брат навчаються в Інституті міжнародних відносин. Женя там вже на 4-му курсі "Міжнародної інформації", а Леся - на 1-му, вчиться за спеціальністю "Міжнародні відносини".

Та попри те, що там вчився їхній батько-міністр, дівчата запевняють, що прізвище на їх навчанні ніяк не відбивається.

"Ми ніколи не виставляли це на перший план і ніколи не приходили і не казали: "Ви знаєте, моє прізвище Огризко", - каже Леся в інтерв‘ю "УНІАНу". А Женя додає: "Насправді ніколи не було ніяких підморгувань, мовляв, а, ти ж Огризко, ну давай".

За словами дівчат, цей інститут для них - не просто традиція. "З одного боку ми зростали в сім'ї дипломата, і нам все дипломатичне дуже рідне і своє, і це особисте бажання поєдналося з тим, що інститут пропонував саме ту спеціальність, яка мені була цікава - міжнародна інформація", - пояснює Женя.

А першокурсниця Леся взагалі заявляє, що жодного іншого варіанту і не розглядала, бо мріяла стати дипломаткою з 7 чи 8 років. Звісно, адже практичну дипломатію Володимир Станіславович застосовував до своїх дітей вже з дитинства.

"Ми були маленькими і все розкидали. Тато заходив і казав: "Що ж так неохайно?" Він ніколи не казав на пряму: "Приберіть". Але ми вже самі розуміли, що треба прибрати", - згадує Євгенія епізод з дитячих років.

До речі, як розповіла Леся, коли Огризки жили у Відні, батько весь дім обліпив "маленькими картками, які роздрукував на роботі і порозкладав по всіх кімнатах, по всіх кутках... Там було написано: "Кожна річ має своє місце".

Окрім того, серед "ЦУ" батька дівчата пригадують настанову досягати своєї мети лише правильними шляхами і пам‘ятати, що неможливого не існує. А одним з обов‘язкових постулатів у вихованні міністерських дочок було вивчення мов.

"А з музикою у нас не дуже склалося. Я півтора роки грала на піаніно, Лесі вистачило на півроку", - зізналася тут само Женя.

"Та сама музика нам подобається З танцями вже краще. Але більше я займалася громадською діяльністю. Була дуже активною - 3 роки президент школи, лідер учнівського самоврядування Шевченківського району, певний час - Києва. Весь мій вільний час витрачався на громадську діяльність", - хвалиться енергійна Леся.

Водночас Женя, за її ж словами, у школі не була такою активною. А в інституті вона вже знайшла друзів, з якими проводила різні громадські акції.

"Я дуже пишаюся, що ми з подружкою придумали концепцію заходу до 1-го грудня - Дня боротьби з ВІЛ/СНІДом. І вже 4 роки поспіль проводимо її... Два роки я займалася цим плюс всілякі моделювання: ООН, ЄС, НАТО. З 3-го курсу пішла працювати в PR-агентство. А цього року - в продакшн-студію. Разом з тим громадська діяльність має свою нішу в моєму житті", - розповідає про себе Женя.

Між іншим, цікаво, але за ствердженнями дівчат, до свого ВНЗ вони добираються не з особистим водієм і навіть не на таксі. "На машину з водієм табу. Таксі - так само ні. Або громадським транспортом, або з подружкою на машині", - пояснює молодша сестра.

Окрім того дівчата спробували трохи відбілити "снобістську репутацію" свого інституту. У той час як сина першого віце-спікера Ради Лавриновича "вразила манера поведінки і стиль одягу студентів, вульгарність макіяжу, довжина спідниць" а ля нічний клуб, Леся Огризко каже так:

"До вступу у мене, власне, була майже така сама думка про цей інститут. Але відколи почали вводити незалежне тестування, діти з не дуже забезпечених сімей отримали можливість тут навчатися. На моєму курсі є певний відсоток таких дітей, це видно і з одягу".

"Звісно, що у нас в інституті по студентах видно, що ми не якесь ПТУ, радіофізики чи хіміки (без будь-яких образ). У нас студенти дійсно одягаються зі смаком. Це така наша особлива риса. Але особлива - не обов'язково негативна", - одразу підправляє сестру Женя.

За словами старшої доньки міністра, у вузі підтримується діловий стиль: "Насамперед, хлопцями. Хлопців не побачиш у порваних джинсах і якихось лаптях. Стосовно дівчат, як вдягатися - це вибір кожної. Але haute couture показів в інституті немає".

До слова, власну альма матер дівчата розглядають і як непогане місце для знайомств. "Інститут в цьому плані - це гарний плацдарм. (сміється). Але у деяких наших викладачів побутує думка, що певний відсоток дівчат вступає для того, щоб знайти собі прекрасного женишка з гарним бюджетом" - каже Леся.

"Я впевнена, що сюди приходять не для цього. Але тут дуже багато розумних хлопців. А мене приваблює у людях високий інтелект. Як тільки з'являється можливість познайомитися і поспілкувався з розумною людиною - чом би й ні?" - додає вона.

Між собою ж дівчата, якщо і мають непорозуміння, то, схоже, лише на речовому рівні.

"В дитинстві, звичайно, сварилися. Скільки я їй Барбі поламала, за це отримувала від Жені прочухани. А я якось у садочку навіть її вкусила. Ми були забіяками, коли були маленькими. Постійно якісь баталії були", - згадує Леся.

"Але це було у досить ранньому дитинстві. А зараз звичайні суперечки, на кшталт: чого ти взяла мої речі і не попередила, чого не поклала назад і т.д.", - додає Женя.

А у сім‘ї, з батьками, дівчата, судячи з їхніх слів, взагалі намагаються конфліктів не допускати.

"Щоб підвищували голос, грюкали дверима - у нас такого ніколи не було... Просто ми з Лесею знаємо: що дозволено, а що недозволено. І не перетинаємо ту межу, щоб не спровокувати якийсь конфлікт", - розповідають доньки Володимира Огризка.

А "за межею дозволеного" дівчата визначають такі випадки, як "піти з дому, не попередити, і наступного ранку спокійно прийти і помахати ручкою: "Я вдома!".

Водночас міністерські дівчата визнають, що в деякому сенсі батьки їх в деякому сенсі трохи балували. "Якщо порівнювати з дітьми, які виховувалися в Україні, у нас просто була дещо інша ситуація. Я вже в 5 років знала кіндер-сюрпризи, всілякі іграшки, Барбі", - уточнює Женя.

"Всі діти дипломатів мали певні привілеї в плані доступу до деяких речей, яких ще в Україні не було. Якщо це вважати розбещеністю - то так. Але такого не було: я хочу це і це одразу купується. Розбещення насправді не практикується в нашій сім'ї", - додає Леся.

А от дівчата батькові давненько подарунків не дарували, принаймні зроблені власноруч, як міністр любить.

"Якось вже давно не було приводу. Минулого року призначення тата міністром і День дипломата збіглися майже у часі, і ми приготували табличку-вивіску, на якій зобразили шлях тата від аташе до міністра. Тепер вона у нього на роботі стоїть. Коли є ідеї, намагаємося зробити щось прикольне. Татові подобається, коли ми підходимо креативно і оригінально" - каже Женя.

"Тато дуже любить свиней - це його одна з найулюбленіших тварин. І якось я на величезному ватмані намалювала на блакитному фоні величезне рожеве поросятко. Йому дуже сподобалося. І певний час поросятко навіть висіло в нас на стіні", - розповіла Леся.

За словами меншої дочки Огризка, історія почалася ще з Відня. Там був сплеск креативу в школі, щоб дитина могла реалізуватися у творчості. Як розповідає Леся, там цього навчали на уроках праці, у різноманітних гуртках. Наприклад, вона відвідувала гурток з малювання маслом.

До речі, дівчата трохи розповіли про свій австрійський період у житті: "Наш перший виїзд за кордон був, коли мені (Жені) було 3 роки, а Лесі півроку. Тато тоді поїхав працювати у Бонн, Німеччину. Наступні 3-4 роки ми були в німецькомовних країнах. І через деякий час поїхали до Відня на 5 років".

Дівчата навчалися у гуманітарній гімназії, де акцент робився на мови. При цьому фізика і хімія, за словами дочок Огризка, там відходили на другий план. Зокрема, Леся навчалася там декілька років у початковій школі, а потім вже перейшла в гімназію.

"Щодо початкової школи - в Україні ще пахне совком. А там все більш гуманно і більш пристосовано до дитини. Все відбувається у формі гри..," - пояснює вона.

"Щодо середньої школи, там робиться акцент на тому, щоб дитина сприймала і розуміла. Для мене було парадоксально: наприклад, урок математики - поки остання дитина не зрозуміє того, що ми пройшли, ніхто далі не переверне сторінку і не буде вивчати новий топік. Так само і підхід до фізики чи хімії. В Україні все побудовано на формулах, задачах, а там на світогляді: чому блискавка, чому дощ, чому ... rainbow (веселка)", - веде далі Леся.

Німецьку панянки міністерські, за їх власним підтвердженням, знають досконало.

"Перші виїзди за кордон мені не запам'яталися і ефекту (в оволодінні німецькою) не дали, оскільки я була зовсім мала. У мене був шок, коли ми виїхали в Австрію і мене просто засадили в ту школу", - згадує Леся.

"Пам'ятаю, мені мама з Женею за день до того, як йти в перший клас, навчали фрази: "Мене звати Леся. Я з України". І я її забула. Прийшла до класу, була в істериці і не могла нічого сказати. Місяців зо два я нічого не говорила. А потім десь після півроку відбувається переломний момент, і ти без проблем спілкуєшся. Оточення робить своє - воно дає колосальну можливість вивчити мову", - веде вона далі.

Водночас, за словами Жені, в австрійській школі вона все вчила німецькою. Перша іноземна там вважалася англійська, а ще були французька і латина.

А в майбутньому дівчата ризикують піти стопами свого батька - від міністерства зовнішніх справ не відкараскаються.

"Я ще на 100% не знаю, чим я буду займатися після закінчення інституту. Зараз я хочу спробувати себе в різних сферах, які пов'язані з міжнародною інформацією, і серед іншого рекламна сфера теж присутня. МЗС я не виключаю", - уточнює Женя.

"У мене після відділення МВ особливого вибору немає - професія буде точно зв'язана з політикою, міжнародними відносинами. Щодо МЗС точно не знаю. Там достатньо складні умови. І дипломатичне життя не таке вже квітчасте, як його інколи малюють. Має і свої недоліки, особливо для жінок", - додає Леся.

Принаймні обом їм "дуже цікавий політичний аспект". Кажуть, постійно дивляться новини, а у батька завжди питають: що нового, що прийняли, а що то за угода?

"В цьому плані у нас такий козир - іншим треба перелопатити багато інформації, знайти джерела, проаналізувати, щоб докопатися до суті, а до нас "суть" приходить ввечері", - сміються вони.

Фото "УНІАН", INTV-INTER та фото прес-служби президента