Організатори "Українського тижня моди" інколи ховаються у бункер

П'ятниця, 26 лютого 2010, 17:42

У липні 2008-го у подружжя організаторів "Українського тижня моди" Ірини Данилевської та Володимира Нечипорука згорів будинок. Та парочка недовго сиділа склавши руки. Незабаром замість старого зрубу вони звели новий білий маєток.

"Заїхали у нього майже через півтора роки - у грудні 2009-го. Будували на тій же ділянці (9 соток), але все робили заново, навіть фундамент будинку перезаливали. Проект нам подарував архітектор Сергій Бобак", - розповідає "JetSetter.ua" Ірина Данилевська.

"...Саме про такий будинок, як зараз, ми мріяли - білий, світлий і просторий. Пізніше, коли у цей будинок приїжджали мої подруги, вони казали: "От це ваш будинок. Цей справжній, а той був не ваш", - веде далі одна з організаторів модних показів.

"Цей будинок, звичайно, більше схожий на нас. Коли ми його будували, у нас навіть сумнівів і сварок не було щодо того, що і як буде. Ми знали, що будинок буде в білому кольорі. Тільки кабінет вирішили виконати у коричневій кольоровій гамі, оскільки Володя вважає, що білий кабінет - це не по-чоловічому", - зізнається Данилевська.

 
 

За словами жінки, вона цілий рік не читала глянцю, абсолютно нічого про моду. Їй було соромно, але змусити себе вона була не в змозі. Ірина читала винятково журнали і книги з дизайну:

"Ми переглянули книги про будинки Лондона і будинках Парижа, а потім об'єднали кілька фрагментів. Нам хотілося, щоб у будинку було все просто і зі смаком - поменше загогулінок".

Так, Данилевська "сама придумала" сходи - без поручнів і на касаурі. "Мені хотілося зробити щось легке, такі сходи, які б не заважали", - пояснює вона.

 
 

"Якщо сходи - це моя заморочка, те цілком Володіна заморочка - це камін. Після того, як у нас згорів будинок, я взагалі про камін і не мріяла..," - додає модниця.

 

"Стіл Roche Bobois - він шикарний. Багато дизайнерів пророкували, що ми з ним не впораємося. Вони казали: "Якщо вам підходить цей стіл - ми не уявляємо, який у вас інтер'єр. Та й які стільчики до цього столу - ми теж не можемо уявити". А ми, прості журналісти, взяли і зробили", - пишається Данилевська.

За її словами, на стіні над столом має висіти картина:

"Ми поки не поспішаємо її купувати. оскільки знаємо, що друзі з Вільнюса привезли з Австралії нам подарунок. Підозрюємо, що це буде картина австралійських художників, які зараз стають дуже популярними".

 

"Єдина проблема, яка, напевно, трапляється у більшості аматорів без професійної підготовки в сфері дизайну інтер'єрів - це складність роботи з кольором. Колір, з яким я експериментувала - це маслиновий у коридорі", - ділиться Ірина.

"За відтінок слонової кістки у вітальні я одержала "п'ятірку" від архітектора Сергія Бобака. Я його змішала сама. Тепер кусаю лікті, оскільки не зможу повторити, адже формулу ми не записували", - бідкається вона.

 

А на одній зі стін  будинку Данилевська і Нечипорук повісили ескізи французького кутюр‘є Стефана Ролана:

"У 2003-му році, коли він приїжджав у Київ зі своєю колекцією кутюр для будинку Scherrer, він був на моєму дні народження і зробив найкращий подарунок, який може зробити людина, що вміє малювати. Він подарував свої роботи".

 

Усі меблі для будинку купували, за словами Іри, у Києві. Через кордон привозили лише дрібні речі для декору: вазочки і скатертинки різні.

"Ми декларували, що у нас у будинку всі має бути світле. Але я ж дівчинка (ха-ха), і тяга до гламуру у мене однаково є. Я вирішила не "псувати" весь будинок, а "зіпсувати" конкретно одну кімнату - гостьову ванну", - зізнається Данилевська у своєму "злочині".

"Вона вийшла чорною зі сріблом і білим. Саме для цієї кімнати було складно знайти меблі у Києві - або занадто дорогі, або в стилі барокко, або, навпаки, занадто просто. У результаті, ми купили меблі в Донецьку", - підсумовує жінка.

 
 
 
 

А ще, як з‘ясувалося, у домівці Нечипорука і Данилевської в 208 квадратних метрів є бункер.

"У кожного є мрія. Імовірно, кожен хлопчик мріє про свою територію, на яку ніхто не може зайти. В американських дітей - це будиночок на дереві, а от Володя мріяв про таємну кімнату", - розкриває жінка сімейні секрети.

"Ми називаємо її бункером через будівельників, які її робили. Взагалі, будівельники бувають погані або дуже погані. Наші просто помилилися і зробили висоту стелі 220 сантиметрі замість 280", - запевняє Ірина.

 
 

Спершу, за зізнанням Данилевської, вони були в шоці. Зокрема і тому, що її половинка, Нечипорук - колишній баскетболіст, йому такі стелі точно не звичні.

"А потім вирішили сприймати це як чергову пригоду. Зараз ми називаємо цю кімнату "бункер" і із задоволенням дивимося там телевізор або граємо в ігри з Кирилом (наш 6-річний онук)", - ділиться позитивним досвідом організаторка UFW.

А двері, що ведуть до "бункеру" із зовнішньої сторони вирішили замаскувати під картину:

"Спершу не знали, яка це буде картина. Були ідеї поставити фото стародавнього Києва, але потім Володя побачив в одній з галерей Відня картину Едуарда Мане "Флейтист". Коли він був на Аспеновському семінарі у Ялті, я захотіла зробити йому сюрприз-подарунок і використала зображення цієї картини як маскування дверей у таємну кімнату".

 

Трохи пізніше перед картиною Данилевська збирається розмістити подіум. Тож, навіть не буде видно, що картина - то двері до потаємної кімнати.

Фото  "JetSetter.ua"

powered by lun.ua
Приєднуйтесь до дискусії
Останні матеріали
Більше матеріалів