Оксана Баюл і спиртне сьогодні просто несумісні

Четвер, 1 грудня 2005, 17:57

Оксана Баюл – перша й наразі єдина в незалежній Україні володарка золотої олімпійської медалі серед представників зимових видів спорту. За свої двадцять вісім років вона бачила стільки й доброго, і поганого, скільки деякі люди не бачать за все життя.

Після сенсаційної олімпійської перемоги на Іграх у Ліллехаммері 1994 року слава впала на тоді ще маленьку дівчинку, як сніг на голову. А разом із нею посипалися рекламні пропозиції, вабливі контракти, багатозначні суми – і зрештою переїзд в Америку. Про те, що відбувалося з нашою національною героїнею далі, ми дізнавалися лише із суперечливих повідомлень заокеанської преси.

Престижні льодові шоу, найбільш рейтингові телепрограми, скандали, жахлива автоаварія, після якої фігуристці наклали дванадцять швів, і нарешті примусове лікування від алкогольної залежності.

Оксана Баюл змогла залишити всі проблеми в минулому, сьогодні вона чарівна молода жінка з дещо дитячою щирістю, українським шармом і голлівудською усмішкою. Вона більше не потребує допомоги, навпаки – залюбки підтримує інших, зокрема свою дніпропетровську спортивну школу "Метеор".

Днями Оксана знову прилетіла на батьківщину, щоб дізнатись, як справи на рідній ковзанці, дати уроки маленьким фігуристам, а також побачитися зі своєю сім’єю. Незважаючи на надзвичайно напружений графік, олімпійська чемпіонка знайшла час для того, щоб розповісти про подробиці свого візиту і відповісти на запитання кореспондента "Газети".

На 4 грудня заплановано мою участь у престижному льодовому шоу в Канаді, – зазначила Оксана Баюл. – Перед тим були інші показові виступи, з якими ми об’їхали п’ятнадцять міст Росії. Мені хотілося побути на батьківщині більш ніж тиждень, але немає змоги. В Америці я прожила понад половину свого життя і вважаю її своєю домівкою. Але завжди залюбки приїжджаю в Дніпропетровськ.

Тут минули мої дитячі роки, тут могила моєї мами, тут живе батько, з яким я не бачилася майже двадцять п’ять років (батьки фігуристки розлучилися, коли вона була маленькою, – "Газета"). Дуже рада, що вдалося відшукати тата. Ми схожі, як дві краплі води, не лише зовні, а й за характером. Звичайно, могла б забрати своїх рідних в Америку. Але що вони, люди похилого віку (татові за п’ятдесят, бабусі вісімдесят), там робитимуть, не знаючи жодного слова англійською? Свого часу мене ледь не за волосся видерли з рідного дому і привезли туди. Я не хочу нікого звинувачувати, але ви навіть не уявляєте, чого мені вартувало призвичаїтися до нового середовища й оточення.

Впізнали себе в комусь із тих юних зірочок льоду, для яких проводили майстер-класи у Дніпропетровську?

Я впізнавала себе в кожній дитині. Через зміну часових поясів рано прокидаюся і прихожу на ковзанку о шостій ранку. Діти тим часом уже розминаються в залі, потім катаються, йдуть вчитися, а після школи знову повертаються на ковзанку, щоб потренуватися і попрацювати з хореографом. Так само минули мої дитячі роки.

Коли від раку померла мама, і я залишилася сама, навіть не знаю, що зі мною сталося б без рідного "Метеора". Тепер можете зрозуміти, чому, коли виходжу на дніпропетровський лід, на очі навертаються сльози. Проте це сльози радості, адже моє дитинство завдяки турботі мами та бабусі (нині покійних) було дуже щасливим. Я взагалі намагаюся пам’ятати лише добре.

Оксано, як вам тільки вдається, незважаючи на всі негаразди, що випадали на вашу долю, зберігати таке позитивне ставлення до життя?

Вважаю, що інакше просто не можна. Я належу до того типу осіб, які завжди і всюди намагаються створити довкола себе атмосферу родини. Хоча не завжди поруч опиняються гідні цього люди. В Америці, наприклад, спершу в мене були "друзі", які вчили мене лаятися. Їм подобалося, коли я підходила до преси і починала видавати різні непристойні речі англійською мовою. Для мене це був просто набір літер, який викликав сміх у довколишніх. Я за природою акторка і мені подобалося веселити людей. Як я помилялася, коли думала, що олімпійська медаль стане завершенням шляху. Навпаки, це був лише початок. Лише тепер починаю розуміти, що була не готова до наслідків перемоги в Ліллехаммері. З маленької дівчинки, котра мріяла про олімпійське чемпіонство, я перетворилася на найпопулярнішу спортсменку.

Галина Змієвська підписала контракт і сказала, що ми переїжджаємо в Америку. Мені було шістнадцять років, погано розуміла, що й до чого, однак погодилася. Знаєте, мені дуже прикро, коли моїм тренером вважають лише Змієвську. Насправді зі мною завжди працювало двоє спеціалістів – Змієвська і Ніколаєв.

Валентин Олексійович займався і далі займається технікою мого катання, стрибками, обертаннями. Галина Яківна в його одеській групі виконувала більше роль менеджера. А я вважаю, що спортсмен може мати п’ять, десять, п’ятнадцять менеджерів, яких він може звільняти, якщо вони нечесно виконують свою роботу. Тому, власне, не склалися мої стосунки зі Змієвською. Якогось моменту я залишилася сама й почала шукати втіху в пляшці.

Отже, всі чутки про вашу жахливу алкогольну залежність правдиві?

Так. Я за характером максималіст у всьому без винятку. Тому, якщо починала пити, то мусила пити по максимуму. Це заважало працювати, заважало бути справжньою жінкою. Але я змогла подолати алкогольну залежність. Після того, як провела три з половиною місяці в лікарні, взагалі перестала вживати алкогольні напої, незалежно від того, пиво це, вино чи коньяк. Упродовж восьми років не випила ні краплини спиртного. Я вже забула, що таке стан сп’яніння. У моєму житті більше немає місця для алкоголю. Оксана Баюл і спиртне сьогодні просто несумісні.

А чи не відбулися зміни у вашому сімейному статусі? Ви неодноразово говорили про наміри одружитися зі своїм другом Євгеном Суніком.

Ми прожили разом п’ять років, але нещодавно вирішили розірвати наші стосунки. Зараз зустрічаюся з іншим чоловіком, з яким мене познайомила подруга. Його звати Джим, йому сорок років. Він не був одружений і не маєдітей. Попередній бойфренд мав українські корені. Женя народився в Харкові, потім переїхав із батьками в Америку. Джим за національністю – американець. Він займається будівельним бізнесом.

А як же ваш спільний бізнес із Євгеном Суніком? Ви не припинили видавати свою лінію одягу?

Бізнес повністю відійшов до мене. Зрештою, його відкривали на моє ім’я й ідея належала мені. Справи йдуть добре. В наших планах – переслати на Новорічні свята маленьким дніпропетровським фігуристам сто костюмів з "Оксана Баюл Коллекшн"

– Фігуристка, бізнес-вумен, також до списку ваших амплуа можна додати письменницю. Ви автор двох книг: "Таємниці катання на ковзанах" і "Оксана, моя історія"?

– Автор – це гучно сказано. Першу книгу написано для маленьких діточок, а в другій представлено моє життя у фотографіях. Моєї історії як такої ще не написано. Але дуже хочеться написати її, насамперед для того, щоб донести до людей правду, розповісти, як і чим я жила. Коли після тривалої відсутності знову приїхала на батьківщину, то зрозуміла, що мене тут пам’ятають і люблять, проте нічого не знають про моє життя в Америці.

– Менш ніж три місяці залишається до наступних зимових Ігор. Як ви вважаєте, чи з’явиться після них другий олімпійський чемпіон у незалежній Україні?

Ви ж чудово розумієте, що ні, навіщо питати. Можливо, в якихось інших видах спорту, але точно не у фігурному катанні. Я підтримую українську збірну, вболіваю за наших, однак потрібно бути реалістами. Олена Ляшенко, думаю, побореться за місце в десятці. Олімпіада, втім, часто підносить уболівальникам несподіванки. Який жах...

Ледь не забула згадати наш досвідчений танцювальний дует Олену Грушину та Руслана Гончарова. Через те, що одесити постійно тренуються за океаном, сприймаю їх як американців. Олена й Руслан, на мою думку, мають потрапити до трійки призерів у Туріні. Це буде їхня четверта Олімпіада. Вони виступали ще в такому щасливому для мене Ліллехаммері.

Приєднуйтесь до дискусії
Останні матеріали
Більше матеріалів