Україна – країна можливостей. Навіть задовго до глобалізації, появи IT, сучасних сервісів та комерції, найбільш наполегливі та креативні досягали висот, гідних рейтингів Forbes.
На відміну від деяких сучасних мільярдерів, яких називають “олігархами”, 100-150 років тому топ-підприємці запам’ятались не лише своїми статками.
ТаблоID спільно з мужнім брендом “Козацька Рада” у спецпроєкті M-Life розповідає про найуспішніших українців та династії минулого.
Терещенки
Козацький рід Терещенків з Глухівщини зробив стрибок від цукрозаводчиків до шпальт європейських таблоїдів.
26-річний киянин Михайло Терещенко придбав 1912 року в одного з нью-йоркських мільйонерів 127-метрову “Іоланду” – найбільшу на той час приватну яхту в світі. У 27 років Михайло став володарем величезного діаманта. Після обробки в ювелірному домі Cartier бріліант назвали "Tereshchenko blue".
В некролозі The Times у 1956 році про Михайла Терещенка, який помер у Монако, йшлося:
"Його смерть – втрата для фінансових кіл багатьох європейських столиць"
За часів незалежної України онук Михайла Терещенка, громадянин Франції
Мішель Терещенко, переміг на виборах мера Глухова. Та написав про своїх родичів книгу "Перший олігарх".
Без меценатства та власності Терещенків не було б багато чого: Київського політеху, Володимирського собору, Національного художнього музею та музею Тараса Шевченка. І навіть клініки Охматдит, історія якої починається у 1894 році з лікарні для бідних, профінансованої Терещенками.
Симиренки
Про те, як вибитися в люди, кріпосний Федір Симиренко з Черкащини, нащадок вільних козаків та чумаків, знав і без мотиваційних тренінгів. Винахідливість та праця дозволили йому “викупити” себе з неволі та стати промисловим магнатом.
У 1834 році Симиренко зі своїм тестем Яхненком звели перший в тодішній імперії механізований, паровий цукровий завод. Володіли млинами, відкрили власний торговий дім і майже монополізували торгівлю скотом на значній частині України. Щоб збувати продукцію в Європі, на власному підприємстві побудували одні з перших пароплавів, що з’явилися на Дніпрі – “Ярослав” та “Українець”.
Впливова сім’я профінансувала видавництво “Кобзаря” Тараса Шевченка, який гостював в маєтку магнатів в Млієві. А онук Федіра Симиренка Левко став легендарним селекціонером, якого в Європі називали “королем садоводства”. Він першим научно описав та популяризував сорт відомих всім нам
яблук Симиренка.
Алчевські
Що треба зробити, щоб твоїм ім’ям назвали ціле місто? Прагнути бути першим в усьому, як Олексій Алчевський, на честь якого назвали індустріальний Алчевськ на Луганщині.
У 1868 році Алчевський був серед фундаторів першого в колишній імперії приватного акціонерного банку. Заснував промислово-фінансову групу, в яку входили металургійні заводи, шахти і транспортні компанії. І саме місто Алчевськ, що виросло з робітничого селища.
Статки Олексія Алчевського складали 30 мільйонів рублів.
Але, як згадував його син Дмитро, велика сім’я банкіра та промисловця жила скромно, витрачаючи на рік 12-15 тисяч. Чимало коштів йшло на будівництво лікарень і шкіл для небагатих людей.
Алчевський ініціював створення в Харкові українського товариства “Громада”. І встановив перший в історії нашої країни пам’ятник Тарасу Шевченку – у своєму харківському маєтку в 1900 році.
Харитоненко
Населення провінційного містечка Суми зразка 1850 року, де було 10 000 мешканців, виросло вп’ятеро до 1915 року багато чому завдяки Івану Харитоненку.
Фото: Wikipedia
Уродженець села Нижня Сироватка о другій половині 19 століття став одним із головних цукрових магнатів. Тільки один з його чисельних заводів – сьогодні це Сумський рафінадний – виготовляв до 20% всього цукру в тогочасній Російській імперії.
Продукція торгівельного дому “Харитоненко та син” брала награди на міжнародних виставках у Відні, Парижі, Антверпені та США.
На відміну від своїх конкурентів, родини Терещенків, яким на Сумщині стало затісно, і вони перебрались у Київ, Харитоненко залишився у Сумах. Він вкладав гроші в розбудову навчальних закладів, притулків, був мером міста. Та лобіював будівництво залізниці, щоб полегшити поставки цукрової продукції в Європу.
Чикаленко
Фото: mykolaiv.rayon.in.ua
В наші часи Євген Чикаленко з Одещини став би топовим агробізнесменом, волонтером і медіаменеджером. Бо саме таким він був більше сторіччя тому, коли це ще не було мейнстрімом.
Агрономічні експерименти в родинному маєтку в селі Перешори дозволили йому стати успішним землевласником та купити нерухомість у Києві.
Говорячи сучасною мовою, Євген Чикаленко багато донатив українським письменникам. Фінансував різні журнали та газети, які просували українську національну ідею.
Впливаючи на розвиток культури, Чикаленко брав участь у політиці та увійшов в історію як один з ініціаторів скликання Центральної Ради, що призвело до створення у 1917 році Української Народної Республіки – прототипу незалежної України.
Слова Євгена Чикаленка, які стали крилатими, не втрачають актуальність: «Легко любити Україну до глибини душі, а ви спробуйте любити її до глибини своєї кишені».
