Походження джина
(спойлер: достеменно невідоме)
Винахідником женевера часто називають Франциска Сільвія, легендарного лікаря, фізіолога, анатома та хіміка VXII-го століття, професора Лейденського університету. Науковець буцімто створив трунок цілком випадково, коли займався дистиляцією ягід ялівцю, щоби винайти ліки від розладів шлунка та нирок.
Утім цілком імовірно, що ім’я Сільвія органічно вплелося в легенду виникнення женевера просто тому, що він був найвидатнішим ученим тих часів. Скептично поставитися до неї змушує хоча би те, що слово “geneva” як алкогольний напій зустрічається в трагедії “Герцог Міланський”, яку Філіп Мессінджер написав в 1623-му році, коли майбутнє світило науки Франциск був хлопчиськом.
Ягоди ялівцю у процесі створення хмільних напоїв використовували на півдні Італії ще у XI-му столітті, тож визначити чітке джерело походження джина вже, мабуть, нікому й не вдасться.
Женевер дуже довгий час використовувався скоріше як ліки, ніж як звеселяючий напій.
Адже корисні властивості ялівцю були відомі з давніх-давен – наприклад, коли в Європі вирувала чума і вважалося, що вона може поширюватися через сморід, люди навіть намагалися захиститися від пошесті за допомогою масок, заповнених цими ягодами.
Нині доказова медицина, звісно ж, здатна запропонувати пацієнтам значно дієвіші за женевер ліки від низки захворювань, що їх колись лікували ялівцем – від люмбаго до шлункових кольок. Щоправда, з тим, що ялівцева олія - справді дієвий репелент проти бліх та кліщів, не посперечаєшся.
Джин джином уперше письмово було названо в 1714-му році. Це зробив філософ Бернард де Мандвіль у своїй книзі “Байка про бджіл”, сказавши так: “Нашуміле питво, назва якого походить від ягід ялівцю голландською мовою, а нині, завдяки частому використанню… скоротилася до моносилабічного, одурманюючого “джин””.
“Джинова лихоманка”
На початку XVIII-го сторіччя джин набув шаленої (у найгіршому сенсі цього слова) популярності у Англії. Завдяки своїй дешевизні він змусив добряче посунутися пиво, пити яке було безпечніше, ніж далеку від чистоти воду в містах. До того ж, джин допомагав стишити голод, ставши частиною щоденного “раціону” численних бідних родин.
За офіційними даними за 1743-ий рік, на 6 мільйонів населення було вироблено рекордні 70 мільйонів літрів джина – не рахуючи того, що мало не кожен п’ятий мешканець Лондона ще й гнав його вдома нелегально.
Ті темні часи отримали назву “Gin Craze” (“джинова лихоманка”, “джинове безумство”), знайшовши відповідне відображення в літературі та мистецтві.
Репутації фешенебельного напою йому поволі вдалося досягти значно пізніше, після винайдення процесу вертикальної перегонки в 1832-му та створення згодом лондонського сухого джина.
Ялівець… а що ще?
Щоби мати право гордо іменуватися джином, напій має суворо відповідати таким критеріям: мати міцність не нижчу за 37,5 % та щоби в його букеті домінували ягоди ялівцю (якщо точніше, це жіночі шишкоягоди цієї рослини).
“На бек-вокалі” ж, залежно від фантазії виробника, можуть виступати солодка, імбир, дягель, кориця, лаванда, корінь ірису, чорний перець, аніс, лавровий лист, мигдаль, кмин, базилік, ромашка тощо.
Напій, який ми могли втратити
Не всі любителі джина знають, що цілком реальною ця загроза була у 2015-му році, коли агресивний грибок, який поширювався через землю та воду, занапастив величезну кількість ялівцю.
Так, наприклад, британські ЗМІ того року писали про “критичний стан” тамтешної ялівцевої популяції, а вчені били на сполох, попереджаючи, що лихо може зачепити й жито, змушуючи напружитись і виробників віскі. Та, на щастя, обійшлося.
Джин+тонік, походження культового дуету
Власне, справедливіше було би казати тонік-джин, адже саме джин свого часу придумали додавати до тоніку, а не навпаки.
Те, що хінін, який міститься в корі хінного дерева, помагає від малярії, було добре відомо ще індіанцям Перу. Його гіркий смак відтоді люди намагалися перебити багатьма способами, зокрема газованками й цукром, і зрештою в 1858-му році офіційно народився тонік - його запатентував такий собі Еразмус Бонд. Напій широко рекламували на територіях британських колоній як дигестив і засіб профілактики пропасниць. Джин, який у ті часи мав солодший смак, ніж тепер, став іще одним способом присмачити тонік.
До речі, погана новина: захиститися від малярії без щеплення, а лише шляхом споживання джин-тоніка вже не вийде, адже сучасні тоніки містять надто мало хініну.
Дієвою його дозою вважається 1-2 грами на день, і якось було навіть підраховано: нині, щоби її досягти, на день довелося би видудлювати понад 67 літрів тоніка.
Трохи лайфхаків
На думку деяких експертів, ідеальний спосіб дегустувати джин – коли він кімнатної температури та змішаний з водою 1:1. Саме тоді ви найчіткіше відчуєте плюси та недоліки конкретного напою, а вже як визначитеся, який вам найбільше до вподоби, тоді можна додавати лід, тонік, скибочку лимона або експериментувати з іншими коктейлями.
Для першого знайомства радять обирати сніфтер – коньячний
келих, який дасть змогу аромату сконцентруватися.
Водночас, завдяки тому, що він невисокий, не вийде так, що зустріч із запахом хмільного напою відбудеться набагато раніше, ніж зі смаком.
У багатьох джин асоціюється, передусім, із цитрусовими, але це не більше, ніж стереотип. Цей напій чудово поєднується з будь-якими ягодами й навіть огірком. Не є надто капризним він і щодо вибору закуски: пасуватимуть морепродукти, ковбасні вироби на кшталт прошуто чи салямі, сири з пліснявою, шоколад.
