Син Порошенка мріяв стати письменником і вчить брата мату

Окрім того, у якості старшого брата нащадок Порошенка повним ходом впливає на своїх менших.

- Цієї осені ваш молодший братик пішов у школу. Як у нього успіхи з навчанням?

- Успіхи - чудові. Михайлик каже, що йому вже у першому класі нецікаво, що він усе знає, що це все для маленьких, незважаючи на те, що він наймолодший учень у класі. Каже, що йому вже треба йти у другий.

Насправді його дійсно всі викладачі дуже хвалять, що він дуже чемний учень, дуже розумний.

- Які у Порошенка-наймолодшого улюблені предмети у школі?

- Він дуже сильний у читанні. Мишко читає вже майже так само, як мої сестри. Дівчатка за нього на два роки старші, але він їм не поступається, тягнеться до них.

- А старший брат зі своїми молодшими бавиться, грається, допомагає вчитися?

- Звичайно, бавлюсь, і граюсь, і вчусь. Чесно кажучи, після роботи, коли вже втомлений приходиш, то це іноді навіть дратує. Однак потім, коли починаєш із ними гратися, щось робити, навіть відволікаєшся трошки від своїх проблем, і стає набагато легше.

Між іншим, я зараз дуже здивований тим, що вимагають зі шкільної програми від дітей. У першому класі їх вже просять, щоб вони писали вірші про свою рідну землю, про Україну, якісь твори про те, як виробляється кліп. Цікаво, звідки ж дитина може це знати? Тому я навіть йому допомагаю писати вірші й твори.

- Ви пишете вірші?

- Власне, ще у дитячому садочку, коли всі хотіли бути космонавтами чи поліцейськими, я вийшов і сказав, що хочу бути письменником.

Ну з письменництвом у мене не так вже й добре склалося, але моя колишня дівчина надихнула мене на те, щоб я почав писати вірші. І я зі здивуванням для себе зрозумів, що мені це дуже подобається, і, наче, у мене навіть непогано виходить. Незважаючи на те, що я поезію навіть ніколи не сприймав дуже серйозно.

- А лірика вам подобається чи не дуже?

- Так, подобається. З дитинства, ще до того як я пішов у школу, мені дідусь казав, що дуже важливо розвивати пам‘ять, вчити напам‘ять вірші. І я вже до першого класу знав повністю "Бородіно" Лермонтова.

Не знаю чи через це, але Лермонтов - це один із моїх улюблених поетів. А з українських - не буду оригінальним - це Тарас Шевченко.

- Чим ви захоплюєтеся?

- Насправді дуже подобається філософська література і шахи.

- Що саме з філософської літератури?

- Є така книжка, яка мене дуже вразила, там більше йдеться про соціальний устрій, це Томас Мор "Утопія". Чесно кажучи, єдина книжка, яку я прочитав англійською. Коли я її прочитав, то дізнався, що насправді вона була написана латинською. А в мене була колись мрія вивчити латинську мову, щоб можна було читати такі філософські книжки.

І ще одна з вражаючих робіт - Макіавеллі "Государь". Також дуже сподобалися (я загубив ту книжку десь посередині прочитання) "Діалоги" Платона.

Не зовсім філософія, але мене дуже вразили роботи Фрейда.

Намагався починати читати Шопенгауера, "Афоризми життєвої мудрості", змушував себе, але десь після двадцятої сторінки не міг продовжувати. Може, я просто взяв не ту книжку.

Натомість мене дуже вразила робота Ніцше "Так казав Заратустра". Це, до речі, єдина філософська книжка, яку я прочитав українською мовою. І, може, саме те, що я прочитав її українською, у дуже гарному перекладі, мене найбільше вразило.

- А у повсякденні спілкуєтеся українською більше чи російською?

- До 2003-го року я взагалі не спілкувався українською, якось не доводилося. У мене клас був у школі російсько-український. Половину предметів викладали російською, половину - українською. Всі розмовляли російською - і батьки, і друзі.

Але потім я познайомився з однією людиною з Вінниці, яка розмовляла тільки українською. Він казав: "Олексію, якщо ти справжній українець, живеш в Україні, то маєш спілкуватися українською".

А мені так було соромно, коли я з ним не міг спілкуватися українською. То він мене, можна сказати, і вивчив нею розмовляти. Був час, що я навіть вже почав забувати російську.

Я настільки проникся ідеєю, що треба спілкуватися українською, що вже і своїм батькам, і друзям, всім казав, що треба спілкуватися українською.

Потім у мене таке натхнення трошки стихло, бо важко у російськомовному Києві знайти людину, котра буде з тобою розмовляти українською: до всіх підходиш, розмовляєш українською, а тобі відповідають російською... Тим більше, що, я ж кажу, півжиття я ніколи цією мовою не розмовляв.

Зараз я себе цілком комфортно почуваю, і якою мовою до мене говорять - такою і намагаюся зазвичай відповідати.

- Якими ще мовами володієте?

- Для мене англійська мова вже майже як рідна. Я дуже довго нею спілкувався. І у мене ще є мрія вивчити іспанську. Вже три роки намагаюся її вивчити, але щось постійно відволікає: то якісь проблеми, то кудись від‘їжджаю чи ще щось. І я ніяк не можу її врешті здолати. Постійно так стається, що я ось вже маю нею заговорити - і раптом щось трапляється.

- Що вам ще до душі крім філософських текстів?

- Дуже люблю російську класику. Мої улюблені Достоєвський, Тургенєв. А от Толстой - ні. Не знаю чому, мені соромно про це казати, але я не дочитав його "Війну і мир". Я прочитав два томи - у мене чотиритомник вдома - а далі просто не міг себе змусити.

Насправді Достоєвський мене вразив, коли я вперше читав ще за шкільною програмою "Злочин і кара". Спершу я тиждень відходив від цієї книжки, а коли нарешті відійшов, я одразу сів за "Ідіота", "Братів Карамазових". Буквально одразу прочитав десь зо п‘ять його найкращих романів впродовж двох місяців.

І ще автор, якого я дуже люблю, це Чехов. Теж такі ліричні й не зовсім із хепі-ендом оповідання...

- З сучасної літератури щось читаєте?

- З російських мені подобається Пєлєвін, прочитав у нього декілька книжок.

- Фантастику любите?

- Не дуже. Читав Бредбері трошки - не можу сказати, що був у захваті. Мені дуже сподобався Станіслав Лем. Цікаві такі психологічні оповідання.

- А яка музика більше подобається?

- Ой, я вже не знаю, що мені більше подобається. Раніше я був впевнений, що слухаю тільки російський рок. А зараз, чесно кажучи, більше люблю послухати якусь класику, дуже подобається Шопен, чи той самий Штраус.

Але від російського року я ще повністю не відійшов. Та й зараз з‘являється багато українських груп, рокових, які співають дуже добрі патріотичні пісні, і це не може не захоплювати. Я ж українець, і там є якийсь український дух, а ці пісні викликають особливе натхнення.

Мені здається, кожна людина, яка вболіває за Україну, котра відчуває себе українцем, має підтримувати вітчизняну музику і намагатися слухати саме її.

- Які хобі маєте?

- У футбол пограти люблю, але найбільше люблю шахи.

- З ким змагаєтеся?

- Це проблема. Розумієте, у мене якийсь такий рівень майстерності гри у шахи, що... граю, може, трошки краще, ніж більшість людей, але недостатньо добре, щоб грати з якимись професіоналами. Тому мені дуже важко знайти собі гідного партнера - щоб мені з ним було цікаво, а йому зі мною...

- Менший братик грі у шахи не вчиться?

- Навчаємо, але це складно, бо у нас Михайло, та й дівчата також, дуже незалежні. Йому скажеш, що пішак ходить так, а кінь стрибає через фігури буквою Г, а він відповідає: "Не хвилюйся, я правила свої знаю і буду грати, як я вмію", і починає там щось собі таке робити...

Малі вже знають, як ходять усі фігури. Єдине, що мені дуже важко чомусь їм пояснити - як ставиться мат. Але сподіваюся, років до 8-9 вони вже навчаться.

- Футбол любите?

- Ну, у світлі останніх ігор наших провідних вітчизняних команд.., то навіть не знаю, чи його любити чи не любити. В принципі, люблю подивитися футбол, але останнім часом не дуже виходить. Я вже більше дізнаюся потім з новин, що хтось там програв 4:0, як завжди.

Але завжди намагаюся вболівати за українську збірну - це безперечно. А клубні наші українські команди... Власне, вони вже не зовсім українські - гравців-українців там вже не дуже багато. Про це всі кажуть, це дійсно проблема.

Тому я й не відчуваю, що маю за них уболівати, навіть якщо це київська чи донецька команда. Я клубні ігри взагалі зараз не дуже дивлюся.

- Який подарунок замовляли на Новий рік? Листа Діду Морозу писали?

- Ніколи не писав. Дуже люблю, коли мені роблять сюрпризи. Я навмисне не кажу, чого мені хочеться, сподіваючись на сюрприз.

- Які плани маєте на 2008-ий рік?

- Знаєте, я кожен день прокидаюся і думаю: так, вчора я знову не сходив у спортивний зал, знову не домовився, щоб займатися іспанською мовою, знову...

- Ви не обов‘язкова людина?

- Ні, я дуже обов‘язковий, просто є якісь пріоритети. Коли ти ідеш на роботу на пів на дев‘яту і коли ти вже нарешті звідти з червоними очима вертаєшся, то вже не думаєш ні про спорт, ні про іспанську. Приходиш додому, щось поїв трошки, поробив з дітьми шкільні завдання і ліг спати одразу.

Фото Дмитра Амідова та фото з сайту Петра Порошенка, "Сегодня" та ForUm