Приготування куті (багатої на Святвечір, щедрої – на Щедрий і голодної – на Водохресний), дідух та як символ врожаю і добробуту, вертеп – чимало красивих та колоритних різдвяних традицій з давніх давен мають і українці. І, звісно, у кожному регіоні існують якісь власні цікаві фішки, про які охоче розповідають старші люди.
Так, наприклад, на Житомирщині Маланки, 31-го грудня (цей день іще називають Щедруха) вважався дуже вдалим для сватання. А ще – для знущання з закоханих парочок. Бешкетна молодь у цей вечір могла просипати золою доріжки від хати "Ромео" до хати "Джульєтти", або, ще веселіше, хоча не для самих голуб’ят, знімати з їхніх обійсть хвіртки та ворота і міняти їх місцями.
На Маланки дуже доброю прикметою на наступний рік вважалися гості, причому саме непрохані. А от у Водохресний вечір приймати когось чи самим до когось ходити категорично не схвалювалося, так само, як брати в гроші борг або комусь позичати.
Цікаво, що на Закарпатті неодмінною стравою для різдвяного столу були
бобальки – у різних селах так називають кругленькі булочки, печиво, галушки або навіть картопляні кульки. Дівчата своїми бобальками могли почастувати кота, і чиєму смаколику той надавав перевагу, та щасливиця і мала вийти заміж протягом року.
На Галичині перед Святвечором до хати заносили плуг або ярмо. Нині утнути таке у столичній багатоповерхівці, було би важкувато. Та можна і потрібно дотриматися найважливішої та найправильнішої традиції: на зимові свята в оселі обов’язково має панувати злагода. І мають блимати гірлянди, хоч і на батарейках – як вірна прикмета того, що 2025-ий рік буде до нас добрим.
